З любов’ю з тилу: як «Невтомні» з Тальнівщини зігрівають фронт і самі не згорають

Онопріївка – село невелике, та в ньому вистачає сили й тепла. Тут працює команда «Невтомні» – волонтери, які готують передачі для військових. За два дні зібрали шість пакунків з ласощами для тих, хто боронить країну на передовій. У кожному – щось більше, ніж їжа: дотик дому, спокій і підтримка. Про це розповіла Галина Сивак, волонтерка-господиня з Онопріївки. Вона дякує всім, хто долучився: Любові Романенко й Олені Костенко із Заліського, Валентині Довгань та її посестрам із Шаулихи, які регулярно передають продукти харчування. Без цієї допомоги важко обійтися.
Від Шаулихи до Онопріївки – спільна підтримка фронту
Історія чергової передачі з Шаулихи починається з простого: трохи борошна, кілька яєць, баночка меду – і вже на кухнях пахне свіжою випічкою. Пиріжки з капустою, горохом, картоплею, паштетом, яблуками й ожиною. А ще – печиво, рогалики, медівники, кекси, ватрушки, бісквіти. Усе – свіже, домашнє, зроблене з турботою.
Пекли Лариса Сагайдак, Тетяна Нещадим, Світлана Ткаченко, Ольга та Валентина Кожури, Тетяна й Любов Пархоменко, Ніна Сивак, Ольга Рейда, Валентина Довгань, Юлія Турчак, Ольга Сагайдак.
«Хочемо висловити велику вдячність усім шаулянам, хто долучився й надав необхідні продукти та матеріали. Ваша підтримка є надзвичайно цінною!» – каже Галина Сивак.
Яйця принесли Ірина Михайлишина, Ольга Кожура, Тетяна Нещадим Іванівна, Валентина Кочегарова, Людмила Опаленко, Світлана Нещадим, Олена Мазур та Ніна Сивак.
Молоко й сироватку надала Тетяна Нещадим Миколаївна.
Смалець і яблука – від Валентини Кочегарової.
Мед – від Лариси Сагайдак.
Борошно (50 кг) передав Віктор Маленко.
Мотря Нещадим також надала 50 кг борошна, 10 л олії та 10 кг цукру.
Паштет і борошно надійшли від Юлії Турчак з Лісового.
Вологі серветки – від Тетяни Пархоменко.
Грошима допомогли Людмила Опаленко (300 грн), Фросина Дробаха й Ніна Крутиус (500 грн на випічку), Віра Мельник (120 грн на сметану).
А все це в Онопріївку доставив Юрій Довгань.
Тепло дому крізь бліндаж
Усе, що зібрали небайдужі, перетворилося на справжнє добро. «З миру по нитці – солдату пиріжок», – сміються жінки. Ідеться не про романтику тилу, а про щоденну клопітку працю: розігріти духовку, замісити тісто, загорнути пиріжок, вклавши в нього добрі слова.
Окремо хочемо згадати маленьку помічницю Златочку Довгань, а також її бабусю Валентину й Ларису Сагайдак. Саме вони насмажили смачнючих пиріжків з яйцем та зеленою цибулею, а також з картоплею. Нехай це й невеликий внесок, але він щирий і надзвичайно цінний.
«Наші хлопці завжди просять пиріжків. Не тому, що голодні, – ділиться Валентина Довгань. – А через те, що це – частинка дому. Запах дитинства. Відчуття, що хтось чекає, хвилюється, піклується».
І саме в цьому полягає суть цієї справи. Тут немає гучних слів, лише просте людське тепло, яке, здається, здатне пройти навіть крізь бліндаж. «Тому долучайтеся! Можна дати яйце, принести кілограм цукру чи борошна, передати сто гривень, – закликає пані Валентина. – Це наш спосіб сказати: «Ми з вами. Тримайтеся, дівчатка й хлопчики. Ми вас не забули».
Низький уклін кожному, хто приєднався до цієї важливої справи. І велика подяка нашим воїнам і воїнкам – за мужність. Нехай береже вас Бог, і нехай ця маленька частинка дому додасть сил та віри.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

