Вісті Черкащини Які вони – Катерини Тальнівщини
7-го грудня свої іменини святкують дівчата, жінки та бабусі з іменем Катерина. У цей день православні християни вшановують пам’ять святої великомучениці Катерини Олександрійської, яка, незважаючи на всі вмовляння та тортури, зберегла свою християнську віру. А от у народі сьоме грудня ще називають святом жіночої долі. З нагоди цього свята ми поспілкувалися із Катеринами Тальнівщини та поцікавилися їхніми життєвими історіями – починаннями, переживаннями та мріями.
Вихована, тактовна, щира, володіє винятковим смаком і якоюсь величчю. З перших хвилин знайомства 28-річна Катерина Зозуля із Соколівочки, що на Тальнівщині, викликає симпатію. Зізнається, що назвали її в честь бабусі, а ім’я їй дуже подобається: «Як воно може не подобатись? Катерина, Катруся, Катюша, і просто Катя, як гарно звучить», – говорить жінка.
Ще з дитинства Катерина Зозуля мріяла працювати в медицині. Після школи вона без роздумів вступила до Уманського медичного коледжу і жодного разу не пошкодувала про свій вибір. Так, уже вісім років жінка працює фельдшером в Тальнівській підстанції екстреної медичної допомоги.
– В мене особлива робота, я вважаю. Від мене часто залежить життя людини. А коли їдеш на виклик, не знаєш, чого чекати. В нашій родині, окрім мене і брата, який теж працює фельдшером, медиків більше немає.
Розповідає, що ходить до церкви на свята, вірить в Бога та свого ангела-охоронця, тому обов’язково святкує іменини 7 грудня кожного року. «В нас 6-го грудня в Соколівочці сільський празник, тому святкування в мене два дні підряд. Збираємось ріднею за святковим столом. В нас у сім’ї взагалі багато Катерин, тому ми вітаємо один одного і даруємо маленькі подаруночки», – каже жінка.
Вона із ніжністю і теплом розказує про своїх рідних, особливо про 4-річного синочка Матвійка. Каже, що весь вільний час проводить тільки з ним. «Матвійко дуже активний, любить рухливі ігри, а ще захоплюється конструктором та вже вміє грати в шашки. З ним не занудьгуєш», – каже жінка.
Також Катерина Зозуля вітає всіх з початком святкових днів: «Хочу побажати всім міцного здоров’я, здійснення всіх планів і мрій, успіхів, миру, добробуту, злагоди, щоб гарний настрій був не лише на свята, а й протягом усього року».
Катерина Володимирівна Фурлета, корінна жителька Зеленькова, каже, що у роки юності мріяла поїхати з рідного села, аби побачити світ. І до таких думок дівчину тоді спонукали поїздки у складі танцювального колективу (відвідувала його з 1-го і по 11 клас) до Полтави, Києва, до інших великих міст. Тоді її захоплювала велич міст. Але кохання навіки прив’язало жінку до Зеленькова. У парі з чоловіком Михайлом вже прожили 30 щасливих років. Катерина Володимирівна каже, пишається тим, що має двох синів – Івана та Миколу, двох онучаток – її втіху і радість, як і тим, що увесь цей час проживає у селі. Пояснює, що тільки тут, подалі від міської метушні і шуму, відчуває себе вільною людиною, незалежною. Вона захоплюється рідними краєвидами, обожнює квіти, а ще любить випікати, має хист до рукоділля. Жінка цінує в людях чесніть і відвертість, доброту і порядність. Катерина Володимирівна виросла у багатодітній родині. Вона – найменша з 5-ти дітей, має двох сестер і двох братів. У родині святкують чи не всі свята, що прив’язані до імен.
– Дівчат у нашій сім’ї називав тато. Мене Катериною, бо колись було у нього кохання – Катерина. Першу доньку, мабуть, не ризикнув, – сміється. – Назвав Галею. А як народилася друга – дав ім’я Аліса. Колись у відрядженні був, десь почув це ім’я.
Змалку Катерина Володимирівна була звичною до сільської роботи. Ще років 6 тому тримала корови, телят. Раніше працювала в садово-городній бригаді, в колгоспній їдальні, 5 років – на пошті. Зараз жінка працює у сусідньому Майданецькому в Українській протеїновій компанії, що спеціалізується на переробці м’ясо-кісткового борошна. Років 10, як отримала водійське посвідчення, тож їздить туди на власному авто.
Освіту здобула заочно у Тальянківському агротехнічному коледжі вже після того, як синів повивчали. Пригадує, як 13-річною школяркою заробила свої перші гроші: «Мама моєї однокласниці була агрономом, збирала дітей колоски зрізати. Тоді нам платили по 3 рублі 15 копійок на день. Зрізали ножицями. Заробила 36 рублів, на які купила у Черкасах шкільну форму, таку, як я хотіла», – розповідає.
14-річна Катруся Реньгач із Кривих Колін свій день народження святкує 8 грудня, якраз після православного свята дня великомучениці Катерини. Тому, каже, не змогли її назвати Ілонкою, як заздалегідь хотіли батьки, а за переконаннями прабабусі, стала вона Катею. Кличуть її по-різному, посміхаючись розповідає дівчина, єдине насторожує, коли називають Катериною, бо, зазвичай, це може бути, якщо щось чи десь зробила не так.
Реньгач мріє стати хореографом. Вона більше 6 років наполегливо займається танцями. У тиждень має 4 заняття з хореографії. Відвідує і кривоколінській танцювальний колектив та театральний гурток студії «L-studio Pozitive», і тальнівський танцювальний колектив «Фантазія».
– Під час танцю я почуваюся вільно та натхненно. Відволікаюся від всіх проблем та думок, отримую задоволення, тому це мене мотивує займатися танцями й надалі. Хочу більше розвиватися, навчатися новому, а з часом навчати цього інших. Дуже подобається ходити й на театральний гурток, там навчаюся перевтілюватися в різні ролі та керувати своїми емоціями, – розповідає дівчина.
Катя дуже відповідально ставиться до підготовки виступів на сцені. Пригадує, як одного разу поїхала разом з колективом на танцювальний конкурс і забула взяти деякі деталі до костюма. Потім на місці довелося дошивати те, що було необхідним. Каже, що після того, перед кожним виступом по декілька разів перевіряє, чи є все, щоб завжди бути впевненій та готовій і ще раз не опектися.
Зазвичай дівчина виступає у складі колективів, але декілька разів танцювала сольно. Вдома придумала свій танець, самостійно тренувалася і потім виступала з ним на концертах. У танцювальних колективах, де займається, теж інколи пропонує використовувати свої рухи. Катя дуже активна та творча, впевнено крокує до своєї цілі, навіть уже визначилася з навчальним закладом, де навчатиметься хореографії.
Депутатка Тальнівської міськради та адміністраторка у Гордашівці, а ще – мама учасника АТО. Усе це – про Катерину Андріївну Гресько. Нелегко жінці було пережити момент, коли син поїхав на передову, як і чекати на кожен його дзвінок. Пригадує, що будні були сповнені хвилювання й тривоги. Вона добре знає, що таке сила материнської молитви та радість довгоочікуваної зустрічі зі своїм сином. Нині Катерина Андріївна тішиться своїми онучатами. Вона не може стояти осторонь проблем громадськості, адже на цій землі зростати її нащадкам.
40 років бібліотекарем с. Гордашівка працює Катерина Івченко. Відразу після школи вона пробувала вступати у Черкаський кооперативний технікум, та не пройшла по конкурсу. Повернулася в рідне село. А тут саме бібліотекарка, яка доїжджала з іншого села, пішла у декрет, і Катерині запропонували тимчасове місце роботи. З того часу і до сьогодні жінка працює в бібліотеці. Каже, що має один єдиний запис у трудовій книзі. Аби бути фаховим спеціалістом, жінка заочно здобула освіту – закінчила Канівське культосвітнє училище. За ці роки вона бачила багато віянь та ідей у розвитку бібліотечної справи, які змінювали одна одну. І те, що зараз масово закривають бібліотеки, не може не турбувати жінку. Вона вважає це неприпустимим.
«Було б доречно покласти на сільського бібліотекаря додаткові соціальні функції, як роботу з пенсіонерами та вразливими верствами населення, наприклад, але, ні в якому разі, не закривати заклади. Ця проблема загальнодержавна, і потребує мудрого підходу. Ламати – не будувати! – каже жінка.
Катерина Андріївна є активною учасницею сільського хору «Поріччя», яким нині керує Юрій Ноздровський, довгий час була самобутньою ведучою всіх сільських свят. А ще жінка закохана в поезію Ліни Костенко, душею відгукується на красу її поетичного слова. Багато з творчості геніальної поетеси сучасності знає напам’ять. Як бібліотекарю, їй доводиться бути рецензентом поетичних творів своїх односельців.
Крім улюбленої роботи, жінка має прекрасну родину: люблячого чоловіка, двох діток та двійко онучат. Найщасливішими днями у своєму житті Катерина Андріївна вважає ті дні, коли народилися її діти, а вдвічі щасливішими – коли народилися онучата. «Це така розрада, що словами не передати», – зізнається жінка. Плакати теж доводилося, коли втрачала найрідніших людей – батьків, новонародженого сина, та Бог давав сили витримати біль утрати.
По життю жінка велика оптимістка і має бажання, щоб усі люди жили щасливо. Переконана, що для цього треба бути здоровим та мати можливість себе матеріально забезпечити. На запитання, на яку країну ви хотіли б змінити Україну, Катерина Андріївна каже: «Я наскільки люблю свій куток, нехай там немає вуличного освітлення, погані дороги, мені моя вулиця, моє село, моя Батьківщина – найрідніші. Навіть якщо мені золоті гори обіцятимуть, я нікуди звідси не поїду».
Шановні Каті, Катрусі, Катрі, Катюшки та Катерини, завжди сяйте усмішками, майте міцне здоров’я та світлі думки, а свою ціль тримайте міцно в руці та реалізуйте успішно у житті.
Ольга ОСІЯНЕНКО, Ольга МОСКАЛЕНКО, Катерина КІХТЕНКО, Ліна ЯЛОВСЬКА
