Вісті Черкащини 
Як на Тальнівщині благословляли випускників у доросле життя
Тальнівщина, Україна. 6 червня 2025 року. Для Кривоколінського ліцею цей день став особливим: випускники прощалися зі школою, що була для них другою домівкою. Під світлим червневим небом відбувся вечір, сповнений усмішок, теплих поглядів і слів, які хочеться запам’ятати надовго.
Напередодні свята учні разом з батьками та класною керівницею Валентиною Закусило завітали до храму Воскресіння Христового. У спокої святині, серед вогників свічок і щирих молитов, вони отримали благословення від настоятеля отця Володимира. Це була мить тиші й вдячності, коли кожен подумки згадав пройдений шлях і відчув, що нове вже дуже близько.
А коли залі зазвучала ніжна мелодія, ведуча мовила: «Літо приносить надії, а дитинство, взявшись за руку з юністю, виходить на перший вальс». І справді це була та сама мить, коли слова вже зайві. Коли просто хочеться відчути, запам’ятати, зберегти. Бо це – початок.
Домівка в серці: прощання і пам’ять
Зала, прикрашена квітами, наповнена музикою й очікуванням, зустрічала гостей та рідних, які прийшли розділити цей вечір. У поглядах – радість, хвилювання, надія. Ведучі щиро вітали присутніх, наголошуючи: до цієї миті йшли довгі одинадцять років. Це було прощання зі школою: з рідними стінами, знайомими коридорами, друзями, вчителями, підтримкою батьків. З усім, що залишиться в серці.
Особливої тиші й щему додавало розуміння: шкільні роки цих випускників минали на тлі війни. «Вона тривала протягом усього їхнього навчання», – пролунало зі сцени. І ці слова відгукнулися болем у кожному. Сьогодні – 1199-й день повномасштабного вторгнення.
Обличчя нашого майбутнього
Під оплески до зали увійшли вони – випускники 2025 року. У кожному кроці – упевненість, хвилювання, очікування.
Ілля – завжди усміхнений, з легким ставленням до життя і вірою, що все буде добре.
Валерія – активна, життєрадісна, мріє жити в Іспанії, захоплюється фізикою й любить смачну їжу. Дмитро – спокійний на вигляд, але з характером: переможець з армреслінгу як у класі, так і в ліцеї. Лілія – творча й трохи непередбачувана, з поетичним поглядом на світ. Іванна – рішуча та відверта й чітко знає, чого хоче, і завжди стоїть на своєму. Богдан – легкий на підйом, дотепний, добре розуміє себе і світ навколо, не приховує симпатій. Мирослава – чутлива й емоційна, з вірою в краще й добром у серці. Усі – як світочі в нічному небі: різні, але видимі здалеку. Їхні дороги тільки починаються.
Слово, що йде від серця: шана героям і пам’ять про незламність
Після акапельного виконання Гімну України в залі настала тиша, наповнена очікуванням і тривогою. «24 лютого 2022 року час ніби зупинився. Цю дату український народ не забуде ніколи», – промовив Богдан, і його слова торкнулися кожного. «У той день серце кожного з нас стискалося від болю і страху», – додала Лера.
Випускники розповідали про вибухи, про землю, що здригнулася під ногами, про біль і втрати, які залишають слід на серці. Вони читали народжені з найважчих днів вірші – про віру, силу і пам’ять. Особливо щирою була подяка Збройним Силам України: «Дякуємо вам за тихі ночі, мирні ранки і кожен новий день, за шанс жити, вчитися, мріяти».
Висловили слова вдячності і батькам загиблих героїв: «Ми вдячні вам за ваших синів і дочок – справжніх патріотів, які віддали найцінніше – життя за рідну землю». Навіть найсильніші не стримували сліз. Пам’ять полеглих вшанували хвилиною мовчання, а під стукіт метронома зал наповнила глибока, важка тиша – та, що говорить більше за будь-які слова.
Підтримка, що надихає: слова довіри й подарунки на згадку
Церемонія вручення атестатів пройшла в теплій і піднесеній атмосфері. Для кожного випускника це був важливий момент – підсумок багатьох років навчання, зусиль і підтримки з боку рідних. Документ став символом переходу до нового етапу життя.
Із напутнім словом до випускників звернувся Олександр Білоус, представник підприємця та давнього друга ліцею Володимира Мовчана. Його звернення було коротким, але змістовним: «Вірте в себе. Мрійте сміливо. Україна потребує сильних, добрих і справжніх. Ідіть своїм шляхом – ми віримо у вас».
На згадку про подію Володимир Мовчан подарував кожному випускнику грошову премію, набір від ТМ «Перший млин» та книгу Василя Шкляра «Заячий костел». Окремий подарунок – сучасний ноутбук – отримав Дмитро Павлюк, син Героя-захисника.
Крім того, настоятель храму ПЦУ Пресвятої Богородиці отець Андрій Грищенко із села Лоташеве передав грошові подарунки від керівника ПП «Сяйво» Леоніда Швеця.
Вдячність і тепло – педагогам і працівникам ліцею
Учителі завжди мали особливе місце у серцях випускників. Вони говорили:
«Від лікарів і вчителів усі чекають дива. А коли воно трапляється, вже не дивуються». Дякували за підтримку, за віру в себе і за ті маленькі «чарівні моменти», які дарували наставники. Букети квітів стали символом вдячності і поваги.
Не забули й тих, хто завжди поруч, але часто залишаються в тіні, – бібліотекарка, кухарів, прибиральниць, медсестру, водіїв шкільних автобусів. Їх згадували з теплом і легким гумором, наголошуючи, як важлива їхня праця для шкільної родини. Особливою миттю стало звернення до класної керівниці Валентини Закусило. Відеоролик із теплими спогадами викликав усмішки й сльози. «Благословляй своїх дітей у дорогу прощальним словом», – сказали ведучі. Виступ Валентини Вікторівни став останнім напуттям для випускників у стінах ліцею. Танець вчителів – як святковий подарунок – підкреслив міцний зв’язок між наставниками й учнями.
Вогонь сердець і крила майбуття
Випускники 4-го класу привітали старших товаришів з радістю й дитячою безпосередністю. Сценка «Технічки» розсмішила зал. Потім молодші школярі отримали від 11-класників символічний «ключ від класної кімнати» й справжній скарб – класну керівницю Валентину Вікторівну. З усмішками й добрими порадами, як «не руйнувати клас» і «краще одразу лягти й прикинутися мертвим», старші передали естафету, немов світло факела, наступним.
Духмяний і рум’яний український коровай став символом батьківського благословення. Батьки зі сльозами на очах дарували найщиріші побажання, мов тихі молитви, що лунали крізь роки. У відповідь прозвучали пісні «Тату» та «Мої батьки» – мелодії, що торкнули найтонші струни душі. Випускники, наче птахи, що несуть у польоті спогади, ніжно й щиро дякували найдорожчим: за мамині сніданки, за риболовлю з татом, за колискові й підтримку у хвилини сумнівів і тривог.
Й ось – вінець свята: шкільний вальс. Лебедина пісня дитинства, ніжне прощання з безтурботністю й тихе запрошення в новий, невідомий світ.
Після урочистої частини, під звучання Гімну України, батьки та вчителі зібралися на сцені для спільного фото – мов закарбована на полотні картина, що залишиться в пам’яті назавжди. Під звуки музики юні й сміливі пташенята Кривоколінського ліцею розправили крила та й злетіли у велике, незвідане майбутнє. З вірою, вдячністю й надією на мир зробили свій перший крок – будувати щасливе життя на рідній українській землі.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
