Вишиті роботи майстрині з Тального роз’їхались по всій Україні та Європі

У давньослов’янські часи наші пращури вшановували богиню Мокошу – покровительку жіночої долі, домашнього вогнища й затишку. Серед тих, кого вона особливо оберігала, були вишивальниці. Як свідчать давні літописи, жінка-гаптувальниця не просто мережить хрестиком полотно, а творить якусь незбагненну магію образів і кольорів. Про чародійницю вишиття жительку Тального на Черкащині Любов Павлівну Захматову розповідає сьогодні газета «Новий дзвін». Талант цієї жінки різнобічний: б’є цілющим джерелом  працелюбності, є взірцем для наслідування прийдешнім поколінням.

Пані Люба народилася в селі Тальянки Тальнівського району, після заміжжя переїхала до Тального, де й проживає по цей час. Наша героїня – добросердна, людяна, завжди усміхнена жінка. З-під її чарівної голки з’явилось багато чудових робіт, що не залишають нікого байдужим.

Любове Павлівно, чому саме вишивання стало Вашим захопленням?

–Я єдина з родини оволоділа цим мистецтвом. Вишивати почала з 12 років, цьому мене навчила сусідка – Марія Циба. Скарбниця її виробів вразила мою дитячу уяву. З дозволу мами майстриня почала привчати мене до таїнства гаптування. Пам’ятаю, як узяла свою першу вишивку в роботу, не дуже все виходило, але згодом потихеньку все вправніше працювала голкою. Вишивала на полотні навіть без канви, бо добре бачила. Мені вже багато років, але я досі не полишаю своє хобі.

Вироби, вишиті хрестиком, виглядають дуже ефектно та цікаво. Що Ви вимережили за своє життя?

–У дев’яностих роках надійшло замовлення від Тальнівського будинку культури вишити для чоловічого хору блакитні сорочки. Мережила скатерки, ікони, картини, покривала, серветки, доріжки, килими, а для дорослих і дітей – плаття, сарафани, блузки, сорочки. Особливо запам’яталося одна трохи вже незвична робота. Одна жінка приїхала в Тальне з Фінляндії. Була при надії, тож замовила мені вишити легке покривальце з кутником, щоб у ньому забрати немовля із пологового будинку. Край вигаптувала українським орнаментом, над ним – невелику церкву, над банями якої розмістила два янголи у платтячках. Тоді замовниця не знала статі майбутньої дитини. Народилася дівчинка.

Багато хто стверджує: «Вишивання потребує зосередженості й величезного терпіння». Чи це так?

–Я скажу так: зосередженості, любові й терпіння. Коли в мене погіршується настрій і стає менше енергії, беру роботу, сідаю коло вікна й вишиваю хоч якийсь пуп’яночок. Як би я не зморилася, якою пізньою не була година, а я все одно хоч кілька хрестиків уколю на полотні.

Любове Павлівно, якими техніками володієте?

–Вишиваю лише дрібнесеньким хрестиком. Скатерки, буває, і середнім. Вибір величини хрестика залежить від орнаменту. Я ніколи не в’яжу вузлів, працюю лише на лицьовій поверхні полотна. Ніколи не роблю ескізу – малюнок переношу очима відразу на полотно.

Знаменитий вислів стверджує, що немає некрасивих відтінків, а є тільки невідповідні. Як Ви розцінюєте його?

–Повністю погоджуюся. Кольори у вишивці – це мистецтво відображення природньої краси. Інтуїтивно знаю, які відтінки пасують один одному. Віднедавна зовсім не користуюся чорним кольором. Після смерті чоловіка така туга мене охопила! Не хотіла цього чорного бачити й знати! Запитала поради в досвідченої вишивальниці: «Чим замінити його у вишивці?» Вона відповіла: «А ти добре подумай, яку нитку прикласти до червоної, щоб личило. Я впевнена, що ти це знаєш». Й аж удома на мене найшло осяяння: зелену. Цей колір символізує дорогу в життя. Тепер скрізь у своїх роботах замість чорної нитки поряд із відтінками червоного кольору використовую зелену. Очі пташечки, наприклад, вишиваю коричневою ниткою.

Серед майстринь побутує така думка: хто вишив хоч одну ікону, вже складніше гаптувати інші речі. Чи так це?

–Вишивка ікони – цікаве і трудомістке заняття, що вимагає чимало зусиль, часу і терпіння, але кінцевий результат того вартий. Лики святих, вишиті дрібним хрестиком, виглядають приголомшливо. Я вигаптувала три ікони й портрет Тараса Шевченка. Зараз вони знаходяться за кордоном у приватних колекціях.

Любове Павлівно, а чи доводилося Вам вишивати одним кольором?

–Два роки мережила так званою «колодочкою» підковдри та наволочки. Надзвичайно цікава й захоплююча техніка вишивання «білим по білому»! Це була кропітка робота, розрахована як на сприйняття здалеку, так і на тривалий уважний розгляд зблизька. При цьому розкривається все багатство і краса узорів, ювелірність їх виконання.

Ви можете сказати, скільки робіт створили за все життя?

–Навіть не знаю. Ніколи не рахувала, але багато. У мене зберігається наволочка, яку вишила ще в 14 років. Усі свої роботи створюю з душею і любов’ю, вкладаю у них тепло своїх рук і гарні думки.

Любове Павлівно, у яких країнах зберігаються Ваші роботи?

–Роз’їхались вони по всій Україні. Вишиті мною ікони, рушники, скатерки, сорочки купували люди з Бельгії, Італії, Казахстану, Канади, Німеччини, Польщі, Франції.

Дивимося на роботи Любові Захматової й дивуємося: усе це зроблено людськими руками, які можна по праву назвати «золотими». Завдяки таким людям культура Тальнівщини та й українського народу ніколи не згасне, а залишиться нащадкам у спадок.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Як чиновник Звенигородської військової адміністрації править службу у московській церкві

Читайте нас також в Telegram!