Вулиця на мапі Тального: від імперського сліду до незламного духу Олени Теліги

Коли блукаєш вулицями українських міст і селищ, часто ловиш себе на думці: наша топоніміка десятиліттями конструювалася як невидима окупація. Вона мала зафіксувати в нашій підсвідомості, що все величне, інтелектуальне й варте уваги народжувалося виключно в межах російської імперії.

Тальне не було винятком. Десятиліттями мешканці жили на вулиці  Лермонтова. Він, безперечно, талановитий поет, але ніколи не бував на Черкащині, не писав про неї й слугував для радянської влади лише черговим ідеологічним маркером, покликаним клеймувати простір: «тут рускій мір».

Повномасштабне вторгнення 2022 року змило ці рудименти. Процес перейменування еволюціонував із нудної бюрократії в акт національного самоочищення. Топоніміка міста очищувалася без поспіху, але радикально. У червні 2022 року за рішенням громади й краєзнавців Лермонтов остаточно пішов услід за російським кораблем. Натомість на мапі Тального з’явилося ім’я, що повертає нам гордість: вулиця Олени Теліги.

Поетеса в хутрах і цивілізаційний вибір

Радянська пропаганда роками вимальовувала образ українських патріотів як неосвічених селян у високих баранячих шапках – кучмах. Олена Теліга руйнувала цей міф своїм зовнішнім виглядом. Вона була жінкою неймовірного шарму: вишукані сукні, елегантні капелюшки, бездоганні манери й шлейф дорогих парфумів. Європейська інтелігентка, яка обожнювала життя, танці і поезію.

Найпарадоксальніше те, що Олена народилася під Москвою й виросла в суто російськомовному середовищі, взагалі не знаючи української. Її батько, відомий інженер Іван Шовгенів, згодом очолив департамент в уряді УНР, і через більшовицьку окупацію родина змушена була емігрувати до Подєбрад (Чехословаччина), де він став міністром уряду в екзилі й ректором Української господарської академії.

Свій головний цивілізаційний вибір Олена зробила в еміграції в Подєбрадах. Почувши в компанії російських емігрантів зневажливі кпини про українську мову, дівчина враз підвелася й гнівно назвала присутніх хамами, заявивши, що це її рідне слово, мова батьків, і вона нікому не дозволить її ображати.

З того дня вона розмовляла винятково українською. Досконало вивчивши її, Олена стала блискучою поеткою і літературним критиком, увійшовши до легендарного празького кола українських митців.

Кохання, сильніше за смерть

Розповідаючи про мисткиню, неможливо оминути її чоловіка – кубанського козака, бандуриста Михайла Телігу. Це була історія палкого кохання й абсолютної вірності. Чоловік обожнював свою дружину, підтримував у кожному рішенні й буквально носив її на руках. Коли в 1941 році Олена у складі похідних груп ОУН вирішила йти в окупований нацистами Київ, Михайло пішов за нею. Вони вирушили не в тил, а в розпечене горнило підпілля.

У столиці Теліга розгорнула бурхливу діяльність: очолила Спілку українських письменників і видавала літературний альманах «Литаври», відкрито ігнорувала вказівки нацистської цензури, друкуючи патріотичні матеріали. Німці лютували. Мешканці міста згадували, що попри голод і лютий холод, Олена завжди ходила містом з гордо піднятою головою й вишуканою усмішкою, а в муфті ховала антинацистські відозви.

Коли гестапо почало масові арешти націоналістів, друзі благали її тікати. Патріотка відмовилася: «На мене чекають люди. Я не можу втекти, бо тоді вони зневіряться».9 лютого 1942 року вона прийшла до Спілки письменників, знаючи, що там засідка. Михайло не був членом організації і міг урятуватися, але  добровільно пішов за дружиною, назвавшись гестапівцям письменником, щоб лише бути поруч у її останні хвилини.

Останній тризуб Бабиного Яру

Вона не зламалася навіть у казематах гестапо на вулиці Володимирській. Один із гестапівців після допиту з повагою констатував: «Я не бачив чоловіків, які б трималися так, як ця жінка».

У камері смертників на стіні Олена залишила свій останній автограф,  вишкребла нігтем тризуб і напис: «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга». У другій половині лютого 1942 року подружжя Теліг та їхніх соратників розстріляли в Бабиному Яру. Олені було лише 35 років, і вона обрала кулю замість компромісу із власною совістю.

На тому просторі оживають сенси

Сьогодні колишня вулиця Лермонтова в Тальному, яка тепер носить ім’я Олени Теліги, живе своїм буденним ритмом. Тут галасують діти, поспішають у справах дорослі, навесні цвітуть сади. Триває звичайне українське життя, за яке Олена та Михайло Теліги віддали свої життя.

Але тепер нові таблички на будинках – значно більше за поштову адресу. Тут ми ступаємо в простір, де імперія програла. Повернення Олени Теліги на мапу Тального стало не зміною літер, а поверненням нашої пам’яті.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Освіта Тальнівщини в умовах війни: реформа, бюджетні обмеження та проблема підвезення школярів

Читайте нас також в Telegram!