Втратила дім та не віру: переселенка із Луганщини стала тренером у Тальному
Життя 25-річної Діани із Сєвєродонецька, що на Луганщині, буквально розділилося на до та після. Зараз дівчині доводиться вчитися жити заново у Тальному. А злощасний ранок 24-го лютого, який змінив усе, вона згадує із острахом…
– Рівно о 9-й ранку прогриміли два перших вибухи. Здавалося, що щось розривається прямо над тобою. Було дуже страшно, – розповідає Діана, – В місті почалася метушня, всі кудись бігли, щось намагалися купити, заправити свої автівки. Всі почали тікати, виїжджати з міста. Відчуття були такі, ніби ти абсолютно не знаєш, що тобі робити, куди діватися.
За словами дівчини, у той момент, коли це все почалося, здавалося, що це взагалі найстрашніше, що могло статися. А після майже місяця під обстрілами, вона та її сім’я зрозуміли, що це ще квіточки.
Родина Діани спочатку була в розгубленості, як і більшість українців на початку повномасштабної війни. Дівчина згадує, що її рідні не ховалися ніде, а просто сиділи у квартирі.
–Та потім пролунав страшенний вибух. Ми побігли у підвал і просиділи там 10 днів. Було так страшно, що ми боялися навіть вийти на ганок подихати повітрям, – зі сльозами на очах пригадує луганчанка.
Коли дівчина разом із сім’єю переховувалася від вибухів, вони обмірковували, яке майбутнє на них чекає і чи є воно у них взагалі.
–Війська окупантів підступали все ближче. Ми зрозуміли, що краще вже не буде. Місто почали дуже сильно обстрілювати. Щодня з’явилися новини, що комусь «прилетіло» в дім, комусь розбомбили авто, а когось вбили. Ми боялися, що одного ранку ми прокинемося, а у нас просто немає на чому їхати, – з болем говорить Діана та продовжує, – Тоді ми й прийняли рішення покинути рідне місто.
Дівчина ділиться тим, що втеча з Сєвєродонецька була нелегкою. Майже ніяких речей її родині вивезти не вдалося. Не було змоги. Коли вони їхали по місту, в цей час над їх головами літали снаряди, а в тісному авто помістилося аж семеро людей.
–Ми сиділи один в одного на руках. На блокпостах постійно запитували «Як так можна?». Та ми тікали від війни, – розповідає Діана та зізнається, що у той момент вона відчула – у неї більше немає дому.
Так доля завела її та родину у містечко на Черкащині. Перший час у Тальному вся сім’я тулилася в одному будинку: мама дівчини, її чоловік, хлопець та ще кілька родичів.
До війни Діана була помічником нотаріуса, а у Тальному своє спортивне хобі їй довелося перетворити у заробіток. Дівчина розповідає, що із 15 років вона займалася пол денсом та стретчингом і ця справа їй страшенно подобалась. Тому вона застосувала ці навички, щоб мати змогу заробляти власні кошти.
–Ми прожили в Тальному кілька тижнів і кожен думав, чим зможе тут займатися. І одна знайома розповіла мені, що тут є спортивний зал. Я одразу схватилась за соломинку і побігла до керівництва закладу.
Дівчина розповіла йому про свої вміння і запропонувала проводити тренування. Тепер вона тренує як дорослих, так і дитячу групу. Зізнається, що їй дуже подобається це заняття. Розповідає, що робота допомогла їй адаптуватися у новому місті.
Тим, хто як і вона, втратив дім через війну і був змушений починати своє життя спочатку, Діана радить не стояти на місці, відганяти від себе негативні думки і намагатися не опускати руки. Також дівчина додає, що вдячна усім тим, жителям Тальнівщини, які не відмовляли в допомозі її та родині.
Тая АГАВЕРДІЄВА
Читайте також: На ремонт автівки для військового з Тального не вистачає 16 тисяч гривень
Читайте нас також в Telegram!