Вода з Орлової криниці на Тальнівщині – цілюща, дарує силу й наснагу

Не сваріться біля чистої

криниці,

Кетяги калини не ламайте.

Не рубайте дров

біля водиці,

Шапку із повагою

знімайте.

Пращури криницю

шанували,

Бо вона – то оберіг народу.

Із молитвою водицю

брали,

Намагались не розхлюпать

воду.

Перед Пасхою вербове

гілля

У церквах родинами

святили.

Молодесеньку вербичку

й зілля

Поблизу криниць своїх

садили.

А дівчата – юні господині –

На свята вінками

прикрашали.

Ось чому всі села в Україні

В зелені, як в морі,

потопали.

Не сваріться біля

чистої криниці,

Хай до неї буде світлою

дорога.

Живодайну і святу водицю

Ви сприйміть як

подарунок Бога!

Автор невідомий

Спрадавна українці побожно ставилися до води, а відтак – і до криниць. Найчастіше вони були громадськими – декілька на село. Найчастіше по воду ходили дівчата. Для них це була нагода поспілкуватися з подругами чи зустрітися з парубком.

За старих часів у селян вважалося, що копати криниці найкраще 8 червня – на день Федора Колодязника. Люди вірили, що вода в ній буде завжди чиста й убереже від лихого ока. Як правило, обізнані в цій справі чоловіки визначали місце, де близько вода, за допомогою гілочок верби, житніх сніпків і навіть курячих яєць. Їх розкладали в різних місцях і накривали відром. Якщо на шкаралупі з’явилася роса, значить поблизу вода.

В Україні жоден господар не смів називати себе власником криниці чи джерела, бо вода – священна, дана Богом усім, хто в цьому світі сущий. Тому громада свою криницю облаштовувала щонайкраще. Мурувала з каміння цямрини, клала дашки, обсаджувала калиною, вербою, квітами. Ці споконвічні традиції збереглися й понині, тому більшість криниць пишається серед зелені, гарно доглянуті. А ще майже кожна має свою назву, свою історію.

Зі слів жительки Гордашівки на Тальнівщині Тамари Гаюн ми записали легенду про Орлову криницю. Коли кривава цариця Катерина Друга зруйнувала Запорізьку Січ, то в селі оселився джура Орел. [Джу́ра, цю́ра або чу́ра — так називали в Україні в 16—18 століттях зброєносця, учня у козацької старшини. Зазвичай джурами були молоді хлопці. Примітка редакції]. Недалеко від Гірського Тікича, на горі, він збудував хату. Відтоді той куток на північній околиці Гордашівки називається Джурівкою. Під горою господар викопав неглибоку криницю й обгородив її лозовим тином. Люди назвали її Орловою. Згодом з невідомих причин джурина родина кудись виїхала. Криницю почав доглядати вбогий чоловік, який носив латаний одяг. Саме тому, мабуть, з’явилася ще одна назва – Латкова.

Нині криничку доглядає Галина Вікторівна Хмельницька. Розповідає, що вода в ній чиста, як сльоза, цілюща, насичена іонами срібла, дарує силу й наснагу. На великі церковні свята – Водохреща й Стрітення – біля Латкової криниці священники проводять служби й освячують воду.

З Тального й сусідніх сіл щоденно приїжджають десятки людей, щоб самому напитися й набрати цієї цілющої джерелиці для своєї родини.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Мав за честь представляти Україну: Ігор Новицький про свою участь у Глобальному форумі продовольства та сільського господарства