Він врятував не одне життя: пам’яті Героя Сергія Майбороди із Мошурова на Тальнівщині

► Небесний легіон Тальнівщини

А ти на небо зовсім рано

полетів,

В обійми Бога, що

прийняв тебе до себе.

Розлуки з рідними ти не

чекав і не хотів,

Залишив біль і смуток,

що без тебе…

Лариса Ягула Семеген

Захищаючи незалежність і територіальну цілісність України, за спокій сердець й за майбутнє кожного українця віддав своє життя уродженець села Мошурів Сергій Васильович Майборода. З 11 липня 2022 молодший сержант став на захист України, служив старшим бойовим медиком мінометної батареї, брав участь у важких боях на Луганщині, врятував не одне життя. Незважаючи на труднощі й неймовірну втому, Звитяжець ніколи не впадав у відчай і не здавався. Ніколи! Знав, що вдома на нього чекають.

– Коли мій чоловік пішов захищати нас, свою родину, і свою Країну, йому присвоїли звання старший медик, – каже Людмила Майборода. – Він був дуже щасливий, казав, що хоч на війні збудеться його мрія – стати лікарем. Сергій знав, що свою місію виконуватиме до останнього подиху.

Воїн загинув 22 жовтня 2022 року поблизу населеного пункту Білогорівка Сєвєродонецького району Луганської області. Кожна така звістка – це страшний біль.  Через п’ять днів Тальнівщина проводжала свого сина в останню дорогу. Рідні, однокласники, друзі, побратими, мешканці громади стояли навколішках, віддаючи Сергію Васильовичу останню шану.

– Чуйний, скромний, добросердний, щирий, щедрий, надійний і вірний у дружбі, з почуттям гумору і з усмішкою на обличчі, – так відгукуються про нього друзі, однокласники, сусіди, односельці.

Занадто високу ціну платимо за право бути вільними у своїй країні. Кожен визволений метр землі просочений кров’ю найкращих Українців!

Сергій Васильович Майборода народився 12 жовтня 1976 року в селі Мошурів у порядній працьовитій сім’ї Василя Петровича й Олени Семенівни Майбород. З дитячих років батьки прищеплювали синові любов до праці, до природи, до тварин, уміння співчувати й допомагати. Юні роки захисника пройшли в рідному Мошурові. Закінчивши середню школу, він вступив до Золотоніського технікуму ветеринарної медицини, де здобув професію ветлікаря. Навчання перервала служба в армії.

Після закінчення технікуму Сергій Майборода працював за фахом у Шполянському районі, згодом – у рідному селі. Останнім часом родина Майбород проживала в Києві. Односельці з нетерпінням чекали, коли Сергій Васильович приїде в село, тому що допомагав їм лікувати худобу. Ветеринарія – його найбільше захоплення. Людмила Володимирівна розповідає, що у вільний час вони з чоловіком полюбляли риболовлю й «тихе» полювання (збирати гриби).

Жінка каже, що їй дуже не вистачає чоловіка. Таких, як він, більше немає. Скільки б усього міг зробити, проте не склалося.

– Про свого Героя можу говорити довго й багато, – каже Людмила Майборода. – Ніжний чоловік, люблячий і турботливий батько наших донечок: Ангеліни, Світлани і Слави. Ми за ним дуже сумуємо! Нам його так не вистачає! Назавжди залишиться в пам’яті і в серцях. Низький уклін нашому Героєві, нашому Захиснику!

Після Перемоги Сергій Майборода мріяв повернутися додому, де на нього з нетерпінням чекали батьки, дружина, донечки, рідні, друзі, колеги, безліч планів, мрій, задумів і перспектив. Він з честю виконав обов’язок і до останнього подиху залишився вірним військовій присязі, українському народу й Україні.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА