Вісті Черкащини Він був опорою для родини й щитом для України: у Тальному попрощалися з Героєм-морпіхом
Сьогодні Тальнівська громада у скорботі та глибокій тиші попрощалася із Захисником України — Ігорем Анатолійовичем Віловатим.
Це той день, коли важко дихати від болю втрати, а слова стають надто малими, щоб передати весь смуток і гіркоту. Ми провели в останню путь людину, яка жила, працювала, любила, боролася і до останнього подиху залишалася вірною Україні.
Сьогодні громада схилила голови перед пам’яттю Ігоря Анатолійовича Віловатого — воїна, чоловіка, батька, людини великої гідності, сили духу та доброго серця.
Народився Ігор Анатолійович 11 червня 1974 року у місті Щорс Чернігівської області. Доля змалку випробовувала його на міцність — рано втративши батьків, маму Тетяну та батька Анатолія, він дуже швидко подорослішав. Найріднішою опорою для нього стала бабуся, а разом із її турботою формувався його характер — витривалий, відповідальний і щирий.
З юних років Ігор Анатолійович звик до праці. Після школи працював на цегельному заводі, не уникав жодної роботи, не шукав легких шляхів. Жив просто, але по совісті — завжди допомагав тим, хто поруч.
Після строкової служби в армії продовжив свій трудовий шлях на Донбасі, де працював шахтарем. Шахтарська праця загартувала його характер. Це нелегка професія, яку обирають лише сильні люди. Під землею формується не лише професія — там гартується мужність, внутрішня стійкість і справжня сила духу. Його поважали за відповідальність, витримку, чесність у роботі та справжню чоловічу надійність.
Життя Ігоря Анатолійовича складалося з праці, турботи про близьких і простих, але справжніх цінностей. Він умів підтримати, не зраджував своїм принципам і завжди залишався Людиною.
На Донеччині він зустрів свою долю — кохану дружину Вікторію, з якою створив сім’ю. Для нього вона стала найбільшою опорою та найбільшим щастям. Особливим сенсом життя були й сини — Віталій та Олексій, яких він безмежно любив і якими пишався.
Коли на українську землю прийшла повномасштабна війна, родина, рятуючись від бойових дій та постійної небезпеки, була змушена залишити рідний дім і оселитися у Тальному. Саме тут сім’я намагалася розпочати нове життя, знайти бодай трохи спокою та безпеки від війни, яка безжально нищила Донеччину.
Та навіть після всіх пережитих випробувань Ігор Анатолійович не залишився осторонь боротьби за Україну. 3 березня 2022 року він був мобілізований 1 відділом Покровського РТЦК та СП Донецької області. Проходив службу на посаді командира 1-го відділення охорони взводу охорони 38-ї окремої бригади морської піхоти військової частини А4765.
Він був там, де найважче. Там, де щодня вирішувалася доля України. Де потрібні не лише сила та витримка, а й мужність, відповідальність і незламність духу. Саме ці якості він поєднував у собі та щоденно підтверджував своїми вчинками.
Серед побратимів Ігоря знали як відповідального та надійного командира — людину, яка вміла підтримати, підставити плече, організувати та впевнено повести за собою. Йому довіряли, на нього покладалися у найскладніші моменти, і цю довіру він виправдовував щоденною службою.
За час служби був відзначений державними нагородами — як свідчення його мужності, вірності військовій присязі та незламності духу.
Та, на жаль, 21 травня 2026 року життя молодшого сержанта Ігоря Анатолійовича Віловатого обірвалося у Павлоградській лікарні інтенсивного лікування. Його серце не витримало… і зупинилося назавжди…
У невимовній скорботі залишилися найрідніші — дружина Вікторія, сини Олексій та Віталій, рідні, близькі, друзі та побратими. Сьогодні цей біль разом із ними розділяє вся Тальнівська громада.
Його земний шлях завершився, але пам’ять про нього житиме вічно — у серцях рідних, у спогадах побратимів, у вдячності всіх, хто живе завдяки таким людям.
Світла пам’ять про Ігоря Віловатого назавжди залишиться серед нас. Його ім’я буде серед тих, хто став на захист України і не відступив.
Вічна і світла пам’ять Герою.
Пресслужба Тальнівської МТГ
