Військовий родом з Тальнівщини боронить Харків та пише вірші в перервах між обстрілами

фото тематичне

«Дайте народу пісні про свободу» – саме таку назву має цикл віршів військового – Харківського Зореріза. Це творчий псевдонім. З цілком зрозумілих причин не називаємо ні його справжнього імені, ні прізвища, адже чоловік зараз боронить Харків, у якому прожив багато років. Він родом з Тальнівщини. Вірші писав і раніше – тоді, як приходило натхнення. Однак зараз робить це, як тільки ворог перестає гатити по місту. Пише про те, що бачить, про волю, свободу і перемогу, яку Україна неодмінно отримає у цій загарбницькій війні. Публікуємо кілька з них (у авторській редакції):
***
Нам би, сука, «озвєріну», та не звірі ми,
бо за нами наша матінка-земля,
і палає небо хай над Україною та
не буде в тому радості Кремля.

Скоро стануть небеса, як завжди синіми,
і чорнітиме на сонечку рілля,
бо палатиме всією Україною
під ногами ворогів наших земля.

Ми спалили разом з вашими машинами
рабський острах перед волею Москви,
і куди, скажіть на милість, від Зміїного
караблі ваші ваєнні попливли!

Заколоситься всією Україною
жовте золото пшеничних колосків.
Памятайте, орки, з вашими калібрами –
у нас ТИСЯЧІ ГЕРОЇВ-СКАКУНІВ!

Не метемо вже підлогу шароварами,
оселедець із картоплею їмо,
та козацький дух не поламати чварами,
і на шию не вдягнути нам ярмо.
Бо в тиху українську ніч
паліть сміття москви навали,
валіть додому москалі,
ми сало вже переховали!

***
У стосунках Білорусі з Україною
є цікавий нез’ясований аспект,
я гадаю, що на думку хлопців з Півночі
їм присвоїли низький пріоритет.

І цей спалах хворобливий меншовартості
підштовхнув сябрів на хибний шлях
за пусті й незрозумілі фантики
сісти в потяг, що прямує нах.

Паровоз яскраво розпіарений,
має розфарбований фасад,
ну а ззаду, чітко по Потьомкіну,
виглядає лиш немитий зад.

Та історія наука штука вперта,
вона вчить, що нічого не вчить,
паровоз, постукуючи рейками,
дуже скоро в прірву полетить.

Забере з собою намертво причеплених
і таких от благоглупісних сябрів,
чесно кажучи, такої долі їм,
як народу я би не хотів.

Та не буде голуба із яструба
й ваш одноманітний президент
на льоту зібрався перевзутися,
вибравши сприятливий момент.

***
«КИЇВСЬКОМУ ПРИВИДУ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ»
Хто у світі ніколи не чув
про божественний спів у Ла Скала,
а хто в Віденській опері був –
каже – річ взагалі небувала.

Та минуло часів з пір
як опера модною стала,
телебачення та інтернет
всю на себе увагу забрали.

Та у цьому сезоні фурор,
гонорари і славу зібрала
ПРИВИД КИЄВА – опера ця
росіян наповал убивала.

Не щелкунчик, не озеро
і не казка про царя салтана
п’єса в Києві йде у ці дні
і десятка її привітала.

Нині в моді майстерний політ,
віртуозний маневр, вбивчі пуски –
кожна з арій героя – це хіт,
а про рейтинг спитайте у русских.

Вас не кликали в гості сюди,
екзальтовані ви театрали,
і як бидло ведете себе,
чим усіх глядачів ви дістали.

Додивитися вам до кінця
привид Києва не заважали б,
але ваші глядацькі місця
дуже сильно весь зал завоняли.

Тож чимдуж поспішайте туди,
звідки ви тут до нас завітали
і в сусідів ще бацьку візьміть,
щоб на драники не намаслали!

***
«ПРОВОДЖАЛА МАТИ СИНА НА ВІЙНУ…»
Проводжала мати сина на війну,
вже відплакала, уже відголосила,
і до крові закусивши так губу,
ще й молитвою його благословила.

Проводжала мати сина на війну
і дала з собою двісті гривень,
більш не маю, сину, ти пробач,
віддаю останнє Україні.

Нині, як і гроші є – нема,
де за них щось можна купувати,
і нічо не зробиш, бо війна –
хто ж іще за нас там має дбати.

Двісті гривень – крапелька мала,
та нехай вони зіллються в ріки,
бо жінки останнє віддадуть,
щоб за них так бились чоловіки.

Мамо, Берегинечко моя,
ти ж мені повір – я не загину,
щоб поглянути на тих, хто мав мільярд,
а й копієчки не дав на Україну.

Проводжали матері синів,
вже відплакали, уже відголосили,
а сини ішли ті звідусіль,
бо це нашого народу квіт і сила.

І ставав за побратима побратим,
син ставав за втраченого тата,
знайте, окупанти – впав один,
завтра десять доведеться вам долати.

І текли краплиночки крові
на лютневий сніг – як та калина.
ГОСПОДИ – до СЕБЕ забери душі тих,
хто гине зараз за ВКРАЇНУ!

Україна неодмінно переможе російського окупанта. І коли ця мить настане, ми обов’язково шукатимемо зустрічі з автором цих віршів. Тоді ж розкажемо про військового куди більше, познайомимо з ним. А поки нехай Господь береже його від ворожої кулі. Боже, Україну збережи!
Публікуємо частину віршів автора, іншу – найближчим часом.

Марта ДОВЖУК

Читайте нас також в Telegram!

Читайте також: Підприємець з Тального на Черкащині на озброєнні має слово

17.03.2022 10:26
Переглядів: 492
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.