Військовий комісар з Тального переконаний, що служба в армії формує особистість

Напередодні Дня захисника України ми запросили до розмови Валерія Олександровича Кудлу, військового комісара ІІІ відділу Звенигородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що в Тальному на Черкащині.
Довідка: сам родом із Умані. Стати військовим мріяв з дитинства. Свого часу закінчив училище ракетно-космічної оборони у Санкт-Петербурзі. У 1992 році перевівся служити в Україну: спочатку до рідної Умані, пізніше – до Василькова. Пройшов шлях від командира взводу до командира частини. Має звання підполковника. Майже 12 років служить у Тальному військкомом (загальна вислуга – 33 роки).
У 2014-му році Валерій Кудла цілком би міг піти на заслужений відпочинок за вислугою, адже мав 25 років військового стажу. Та сталось інакше. На Сході України почалася війна. За 6 хвиль мобілізації з Тальнівщини призвали 388 чоловік. Валерій Олександрович підкреслює: служитиме доти, доки усі, кого військкомат відправляв з Тального захищати країну, не повернуться додому.
День, коли отримав наказ розпочати першу хвилю мобілізації, пам’ятає, як зараз. Каже, тоді було важко, бо нічого подібного не проводилося з часів Другої Світової. «До цих заходів ми не були готові, – розповідає. – За роки відбулося багато змін – дані часто не відповідали реальній картині. Працювати пішли «з коліс». В перший же вечір і наступного дня наші працівниці розвозили по місту повістки (з машиною допомогла тодішня ДАІ) та проводили мобілізацію в телефонному режимі.
Їздили жінки, бо чоловіків у військкоматі тоді майже не було. Коли почали прибувати перші мобілізовані, їх потрібно було везти до військових частин у Яворів, Львів, їздити, вважайте, по всій Україні. До цього основним завданням військкоматів був призов, облік осіб, транспорту – паперова робота, спілкування з сільськими радами. Щодо мобілізації, фінансового забезпечення не було, була відсутня відповідна Програма».


Але чекати, коли останню розроблять і вона запрацює (до речі, це була перша Програма мобілізації в області), за словами військкома, не могли. Відправляти мобілізованих у частини потрібно було терміново. На допомогу першими прийшли місцеві сільгоспвиробники – надали пальне. Підключилися і волонтери – за якихось півтори години пригнали 8 мікроавтобусів. З підвезенням людей стало легше, коли до цього процесу пізніше змогли офіційно залучити автобуси ПрАТ «АТП-17137».
До військкомату почали приходити добровольці. «Набирали не всіх підряд, а за спеціалізаціями, вказаними у заявці, – розповідає Кудла. – Наприклад, водіїв, стрільців чи зв’язківців. Більше 200 чоловік ми внесли до бази. З них четверту частину призвали».
Валерій Кудла пригадує, яким потужним у той час був волонтерський рух. У військкоматі реєстрували кожен їхній виїзд на Схід (у Володимира Швеця з Тального їх більше 200), їм видавали маршрутні листи. На передову возили для усіх призваних бійців продукти харчування, одяг, військову амуніцію, засоби гігієни, ліки та ін.. В зону АТО (ООС) їздили і деякі сільгосптоваровиробники. Допомагали також коштами. Валерій Кудла каже, активно допомагали жителі сіл, сільські голови. Пригадує, що гаражі військкомату були забиті харчами, воду везли мало не вантажівками. Привезене перебирали, сортували – готували до відправки. Що швидко псується, те – першочергово.
– Під час першої хвилі військкомат призвав 48 чоловік. Дівчата кожного ранку мали найпершу задачу: обдзвонити всіх мобілізованих хлопців, спитати, чи все добре, де знаходяться. З часом, коли бійців стало в рази більше, дзвонити перестали», – розповідає Валерій Олександрович. – Призивали на службу і поліцію. Володимир Петрович Мовчан привіз їм бронежилети. Всі, хто йшов, усіх вдягав. На проводи вони біля військкомату збиралися».
У перше відрядження в зону АТО (ООС) військком поїхав 5 червня 2014 року разом з товаришами по службі. Каже, що війни не бояться хіба що дурні: «Завжди казав хлопцям: Бережіть себе. У вас повинен бути інстинкт самозбереження. Це не означає, що треба сховатися в ямі і нікуди не виглядати. Треба дати оцінку обстановці», – пояснює.
7-й рік в Україні триває війна. Вона нещадно нищить цвіт нації. Валерій Кудла каже, що пам’ятає усіх хлопців, які не повернулися живими. Часто згадують, хто як приходив до військкомату, як відправляли кожного з них.
Кудла згадує, що раніше у школах був предмет «Допризовна підготовка юнаків». На його думку, губити цей досвід було не варто. А ще зазначає, що після отримання вищої освіти має діяти військова кафедра.
На часі – осінній призов. На обліку, за словами військового комісара, перебуває 604 жителі Тальнівщини, які цьому підлягають. Потрібно за планом призвати 23 особи. Поки це зробити не вдається. Тим, хто ще сумнівається чи відверто каже, що не хоче служити, військком розповідає про свою єдину доньку Анну. Коли почалася мобілізація, дівчина написала заяву. Зараз вона – офіцер запасу ЗСУ, незабаром отримає звання капітана. Анна вміло водить БМП, стріляє з будь-якої зброї, в тому числі і снайперської.
– З нагоди Дня захисника України найперше хочу побажати всім миру, адже за роки війни Збройні Сили набрались досвіду на багато років наперед, – каже наостанок військком. – Хочеться, щоб хлопці, які зараз служать, знайшли себе у мирному житті, щоб держава про них не забувала. Основне – не втрачати самоповаги.

Ольга ОСІЯНЕНКО

14.10.2021 09:00
Переглядів: 662
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.