Чому економіст з Тальнівщини зайнявся меблевою справою

Приміщення для своєї майстерні побудував власноруч»

У другу суботу червня в Україні відзначають День мебляра або День працівника меблевої промисловості, тож ми поцікавилися у молодого мебляра із Мошурова, що на Тальнівщині, 30-річного Тараса Москаленка, як він познайомився з цією професією і чому цим займається. Нині всі звикли до комфорту, тому зараз важко уявити кухню без сучасного гарнітура і кімнату без багатофункціональних зручних меблів, а Тарас знає, як все це можна зробити і правильно вмонтувати в приміщенні.
Ще з дитинства він був «підприємницьким» хлопчиком. Його цікавило все і зараз. Тарас згадує, що ніколи не просив у батьків кишенькових грошей, він сам знаходив шляхи заробітку. У шкільні роки почав займатися тваринництвом. На заощаджені гроші з посівання під час різдвяних свят батьки придбали йому свиней, щоб він доглядав. Потім з їх продажу Тарас мав свій перший, як він вважав тоді, масштабний заробіток.
Чоловік пригадує, коли батько почав займатися меблями, то його це також зацікавило. Тоді він у 13 років почав майструвати із залишків матеріалу ДСП свої перші меблі – маленькі стільчики.
– У селі такі стільчики були затребуваними, тому я почав отримувати перші замовлення на їх виготовлення. Інколи й зараз односельці запитують, чи роблю ще такі стільці, – з посмішкою розповідає Тарас. – Потім робив журнальні столики і ставив їх на продаж під реалізацію у місцевому магазинчику. Батько майстрував корпусні меблі під замовлення, тож мені було в кого перейняти досвід.
Після закінчення школи Тарас вступив до двох навчальних закладів: до Національного університету державної податкової служби України в м. Ірпінь на факультет економіки та оподаткування і до Національного авіаційного університету в м. Київ на механіко-енергетичний факультет. Обрав професію економіста і навчався в м. Ірпінь. Паралельно з навчанням вирішив займатися сільським клубом. Облагороджував його та осучаснював, щоб сільська молодь могла активно і культурно відпочивати у цьому приміщенні. Проте, де б не був Тарас і що б не робив, меблевий промисел не залишав, адже це сімейна справа. Так, батько розпочав її, а мама продовжила, відкривши власний меблевий магазин. А син підтримує справу батьків до сьогодні.
Нині Тарас облаштовує власну майстерню. Каже, що робити корпусні меблі – це дуже відповідальна справа, адже потрібно враховувати всі побажання замовників.
– Якщо їдемо встановлювати кухню до людей, то можемо затриматися там на цілий день, а то й до ночі. Все залежить від того, чи рівні стіни, чи рівна підлога, чи варто вмонтовувати побутову техніку, адже ми це теж робимо. Раптом щось не подобається, то можемо переробити. Треба бути дуже уважним, враховувати кожен міліметр, щоб не зіпсувати деталь, бо доведеться виготовляти іншу, а це – додатково витрачений час і кошти. Приємно облаштовувати людям комфортну зону в їхньому будинку. Зараз вибір меблів великий, тож варто враховувати і їх якість. Я вважаю, що жити в комфорті – це одна із запорук щастя, а правильно обрані меблі створюють для кожного комфортну та зручну атмосферу вдома, – розповідає чоловік.
Тарас завжди займається саморозвитком і цікавиться чимось новим. Каже, що у цьому Інтернет йому в поміч. Влітку та взимку він ходить на полювання, адже він мисливець. Також полюбляє рибалити. Вражає й те, що приміщення для своєї меблевої майстерні побудував власноруч.

Світлана САВЧЕНКО