У Папужинцях на Тальнівщині кілька родин упорядкували спортивний майданчик для всього села

На стадіоні, трохи віддалік від дороги, серед літнього різнотрав’я тепер чітко видно яскраві лавки й свіжопофарбовані спортивні конструкції. Чотири дні без офіційних урочистостей і гучних промов тривала робота: кілька місцевих родин без примусу приходили сюди зі щітками й фарбою.  

Місцевий стадіон вони самотужки привели до ладу: оновили місця для сидіння, облаштували декоративні зони з шин, перевезли елементи дитячого майданчика, що залишилися після закриття школи й садочка. Усі конструкції довелося ремонтувати, щоб діти знову мали простір для ігор. «Після оновлення майданчик знову радує око. Його видно здалеку – невигорілого, барвного, живого», – ділиться Наталія Гук, одна з ініціаторок толоки.  

Місце народилося з ідеї

Історія стадіону розпочалася не цього літа, а роки тому. У папужанина Віталія Запорожця виникла ідея створити простір для місцевих жителів – від малого до дорослого. Та територія заросла бур’янами, кущами й деревами, а стадіон існував лише в уяві. «Проте люди й тоді не злякалися роботи: розчищали, рівняли, сіяли траву, – згадує пані Наталія. –  Звісно, і техніка працювала».

Відкрили локацію влітку 2019 року й назвали на честь полеглого героя-односельця Василя Івченка. Тут проводили футбольні турніри, святкували Івана Купала, збиралися родинами… Для невеликого села цей майданчик переріс рамки звичайного спортивного об’єкта.

Проте з часом активність стихла. Повномасштабна війна відсунула всілякі заходи на другий план, а останній серйозний ремонт проводили ще у 2020-2021 роках.

Віталій Запорожець уже пішов за межу, але справа, яку він колись розпочав, продовжує об’єднувати односельців.

Чотири дні спільної роботи

До впорядкування дитячого майданчика долучилися Володимир Кошовий, Оксана Алишева, Руслана й Олександр Корнієвичі, Тетяна Ратушна, Василь Ступчук і Наталія Гук.  Фарбу, розчинники й щітки надало КП «Тальне-Сервіс», а перевезення, ремонт і монтаж  конструкцій виконували власними силами. «Ми не пропустили жодного робочого дня, відпрацювавши від А до Я», – каже Наталія.

Поряд з дорослими трудився і її чотирирічний син Богданчик, якого жартома дорослі називали «контролером». Для невеликого села цей простір важив значно дорожче за звичайний спортивний майданчик. За словами місцевих, адміністрація до цієї справи не долучалася. Проте саме в цьому штриху виявилася вся атмосфера Папужинців: тут не чекають на допомогу з боку чи від когось абстрактного, а беруть і роблять усе своїми силами, цілими родинами.

Морозиво після роботи

Після фарбування, прибирання й висадки рослин на учасників чекала маленька, але дуже тепла подія: Ірина Івченко пригостила всіх морозивом.

У великих містах такі епізоди часто губляться серед новин і цифр, а в селі запам’ятовуються надовго. Морозиво після спільної праці стає символом звичайної людської вдячності й простого «дякую, що ви прийшли».  «Я безмежно вдячна людям, які завжди готові підтримати ідеї й допомагати мені, а я – їм», – говорить Наталія.

Життя майданчика після толоки

Оновлена територія ще далека від ідеалу, адже на дитячому майданчику досі немає урн для сміття. У планах активістів – висадити туї, самшит, декоративні дерева, облаштувати квітники, а з боку дороги звести огорожу, щоб мотоцикли й скутери не їздили навпростець. Колись уздовж стадіону вже висаджували понад сотню берізок, проте прижилося лише шість. «Хочеться, щоб ця локація стала затишною візитівкою нашого села й приваблювала людей», – ділиться Наталія.  У цих словах учувається похвальна людська впертість: завершили один етап й одразу планують майбутнє.  

Сьогодні слово «стійкість» звучить звідусіль. Зазвичай його пов’язують із фронтовими зведеннями, масштабними волонтерськими зборами чи великими державними рішеннями. Проте існує й інший, тихий вимір цього поняття. Стійкість живе в селах, де після важкого дня люди виходять косити траву біля поля, не чекаючи допомоги збоку; проявляється у прагненні вшанувати пам’ять покійного земляка не лише словом, а доглянутим місцем для відпочинку дітей. Події в Папужинцях доводять, що громада починається не з офіційних документів, а з готовності підставити плече сусідові й узяти до рук щітку, коли рідне село потребує турботи. Адже пофарбовані лавки, відремонтовані елементи дитячого майданчика й зелені насадження  – то чиїсь час, утома й чисте серце. Саме з таких непомітних учинків і тримається країна.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію

Читайте нас також в Telegram!