Тальнівський НВК розпочав новий навчальний рік із вшанування Героїв та відкриття меморіальної дошки

Ранок першого вересня у Тальному розпочався зовсім не так, як хотілося б дітям, батькам та педагогам. На Черкащині тривала затяжна повітряна тривога. У Тальнівській громаді внаслідок падіння ворожого БпЛА на відкритій території зайнялася суха рослинність, пошкоджено вікна у дитячому садочку та житлових будинках. На щастя, звернень до медиків не надходило. Та Україна навчилася жити навіть у таких реаліях. Дочекалися відбою і сотні дітей пішли до школи. У святковому одязі, з букетами, хвилюванням і усмішками. Хтось уперше переступав шкільний поріг, а хтось востаннє розпочинав свій навчальний рік у рідних стінах.

Тальнівський НВК зустрів своїх учнів оновленим, чистим і напрочуд затишним. Цього літа тут чимало попрацювали, аби школа була готова до нового навчального року. Свіжі стіни, оновлені класи, охайне фойє, відремонтовані приміщення, усе ніби промовляло: попри все, життя триває, діти мають право на дитинство, знання і мрії. А перше вересня цього року стало ще й днем пам’яті.

Школа, яка пам’ятає своїх Героїв

Урочиста лінійка була недовгою, але надзвичайно змістовною. Тут не було зайвих слів, лише найважливіше. День Знань розпочали з вшанування пам’яті полеглих Захисників України. Особливе місце у цій церемонії посіли випускники та колишні учні Тальнівського НВК, які віддали життя за Україну. Недарма сьогодні цей заклад називають школою Героїв.

Адже саме тут вони колись сиділи за партами, бігали шкільними коридорами, сперечалися з друзями, отримували оцінки, мріяли про майбутнє. А тепер їхні імена навічно вписані в історію рідної школи.

Цього дня у шкільному дворі відкрили меморіальну дошку ще одному її випускнику – Роману Михайловичу Орищенку, офіцеру Збройних Сил України, історику, пластуну, громадському діячу, людині, яка все життя залишалася вірною Україні. Роман народився у Тальному 28 січня 1978 року. Навчався саме тут. І хоча згодом життя повело його різними дорогами, рідна школа назавжди залишилася частиною його історії. Він загинув 2 липня 2025 року на Донеччині. Офіцер із позивним «Оскар» воював у складі 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, пройшов Кодему, Бахмут, Вугледар. Очолював роту, відмовлявся від спокійнішої служби, бо вважав своїм обов’язком бути там, де найважче. Роман був не просто військовим. Він був людиною, яка глибоко знала історію України, займалася пластовим рухом, виховувала молодь, розвивала радіовишколи.

А ще він був сином, братом, чоловіком і татом. Саме тому відкриття меморіальної дошки стало особливо хвилюючою миттю.

Її відкривала родина Героя – діти Романа, його близькі. У шкільному дворі цього дня звучали слова, які неможливо було слухати без щему в серці.

До родини звернувся заступник міського голови Олександр Маринченко, наголосивши, що є імена, які не можна забути, і життя, яке навіть після смерті продовжує бути прикладом для інших. Він говорив про Романа як про людину честі, справедливості, мужності й великої любові до України.

До родини Героя звернулися зі словами вдячності й від імені всієї шкільної родини. Адже подвиг Романа це вже частина історії НВК, яку наступні покоління дітей читатимуть не лише у підручниках, а бачитимуть перед собою – на меморіальній дошці.

«Це був наш Ромчик»

Особливо зворушливо було слухати спогади тих, хто знав Романа ще школярем. Ведуча заходу Людмила Васильєва згадувала його з особливою теплотою як «нашого Ромчика», який, де б не був і яких би висот не досягав, завжди повертався до рідної школи. Вона пригадала, яким веселим він був, як умів одразу створити навколо себе атмосферу радості.

І, мабуть, саме таким його сьогодні хочеться пам’ятати, не лише у військовій формі, не лише на фотографіях із фронту, а усміхненим хлопцем, який колись так само, як сьогоднішні школярі, стояв на цьому подвір’ї.

Роман мріяв про Україну, яку так любив. І сьогодні його мрія живе у дітях, які продовжують навчатися, співати українських пісень, танцювати, мріяти та будувати своє майбутнє.

Від пам’яті – до життя

Після хвилини пам’яті шкільне подвір’я знову наповнилося дитячими голосами. Цього дня відзначили учнів, які продемонстрували високі результати у навчанні. Директорка Тальнівського НВК Раїса Карман разом із педагогами та представниками міської влади вручила школярам похвальні листи. Це була своєрідна естафета поколінь: ті, хто вже віддав життя за майбутнє України, залишили нинішнім дітям найцінніше – можливість навчатися. А наймолодші учасники свята цього дня отримали особливу увагу.

Перед школою вперше постали першокласники: трохи схвильовані, трохи розгублені, але неймовірно красиві й щасливі. Для них відтепер починається абсолютно нова сторінка життя.

Директорка Раїса Карман привітала дітей та батьків із початком нового навчального року. Першокласникам вручили запашний коровай – символ гостинності, добробуту та побажання щасливої дороги до знань. А одинадцятикласники підготували для наймолодших ще один сюрприз – подарунки зі шкільним приладдям. Так старші передали молодшим не просто подарунки, а символічну естафету: ми були на цьому місці, а тепер ваша черга мріяти, навчатися й дорослішати.

Перший дзвоник у руках чемпіона і першокласниці

Особливим моментом став перший дзвоник. Цьогоріч почесне право дати старт новому навчальному року отримали одинадцятикласник, спортсмен, чемпіон Єгор Атласов та першокласниця Софія Гончарук.

Разом вони подали перший дзвінок, який пролунав над шкільним подвір’ям.

Для Софії він став початком шкільної дороги. Для Єгора – символом останнього першого дзвоника у стінах рідного НВК.

Прапори, подаровані захисниками

Особливою окрасою урочистості стали бойові прапори, які старшокласники винесли під час церемонії. Ці стяги були подаровані військовими Тальнівському НВК на знак вдячності за волонтерську допомогу. Тому вони мають для школи особливу цінність.

«Україна в серці» і мрія про мир

Першокласники разом зі старшими школярами стали учасниками флешмобу «Україна в серці – мріємо про мир».

Діти танцювали, усміхалися, трималися разом. А в небо полетіли жовто-блакитні кульки як символ мрії про мирне українське небо. Хотілося дивитися на них і думати лише про одне: нехай ці діти ніколи не знають війни так, як знає її старше покоління. Нехай їхні найскладніші шкільні спогади будуть пов’язані з контрольними, іспитами та вибором професії, а не з сиренами й укриттями.

Школа готова. Тепер до знань

Цьогоріч Тальнівський НВК зустрів своїх учнів справді оновленим. За літо тут зробили велику роботу: встановили нові пластикові вікна, оновили класи, відремонтували рекреаційну зону, другий поверх, фойє та вхідні частини, освіжили санітарні кімнати, привели до ладу їдальню.

Подбали й про тепло: модернізували систему опалення, замінили зношені елементи та встановили додаткові батареї. Окрема увага укриттю. Його привели до належного стану, а за кошти місцевого бюджету провели інтернет, щоб навіть під час повітряних тривог освітній процес міг продовжуватися настільки, наскільки це дозволяють умови безпеки.

Школа справді стала схожа на лялечку: чиста, свіжа, охайна, готова знову наповнитися дитячим сміхом. І це особливо символічно саме сьогодні.

Бо ранок 1 вересня вкотре нагадав: ворог може намагатися зірвати наше свято, може змушувати нас чекати відбою тривоги, може руйнувати вікна. Але він не здатен зруйнувати головного – нашого бажання жити, навчатися, виховувати дітей і будувати майбутнє України.

Анна ДРАГУН

Читайте також: Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію

Читайте нас також в Telegram!