Тальне – місце сили, пам’яті й родинного щастя

Любов до рідного краю проростає не лише з місця, де ми з’явилися на світ, а й з прожитих років, теплих зустрічей, родинних історій та щоденної турботи про свій дім. Директорка Тальнівського музею історії Світлана Проценко зізнається: Тальне не є її малою батьківщиною, але прихистило її серце. У розмові вона ділиться тим, як закохалася в місцевий колорит, чим надихає її історична пам’ять та чому старовинний лісопарк є справжнім зеленим серцем Тального.

«Місто стало мені рідним»

Світлана Євгеніївна народилася на Дніпропетровщині. Життєвий шлях міг  вести в будь-який інший куточок України, однак Доля міцно пов’язала її з Тальним. І сьогодні вона говорить про це легко, з глибоким внутрішнім теплом: «Моє місто люблю всім серцем! Тут я зустріла своє кохання, і ми створили сім’ю. Тут народилися мої діти».   

У цих кількох реченнях вміщується ціла людська доля. Для жінки така рідність визначається не географією чи пропискою, а цінними моментами й спогадами. Адже саме тут відбулося те, що формує нас найбільше: кохання, щасливий шлюб, дитячий сміх, родинний затишок і відчуття рідного дому.  

Водоспад як місце сили

На запитання про улюблене куточок для відпочинку Світлана Євгеніївна відповідає не вагаючись, із теплою посмішкою: «Водоспад!» Він давно уже став одним із найулюбленіших символів міста. Для когось водоспад – мальовнича локація для прогулянок, для інших – нагода побути наодинці з собою. А для директорки музею то справжнє місце відновлення й сили. Заспокійливий шум води, прохолода й соковита зелень навколо створюють особливий простір, де легко віднайти внутрішню гармонію та ненадовго зупинити біг щоденних турбот.   

«Люблю за містечковий колорит»

Коли Світлану Проценко просять пояснити, за що саме вона любить Тальне, відповідь звучить щиро й лаконічно: «За містечковий колорит!» Він витканий із сотень теплих деталей: добрих усмішок і знайомих облич на вулицях, затишних куточків, тихого ритму життя, де й досі живуть традиції доброго сусідства. У невеликому містечку люди частіше вітаються поглядами, пам’ятають історії сусідніх родин, дбайливо передають спогади від покоління до покоління. Саме така атмосфера, переконана директорка музею історії, і дарує Тальному особливу шляхетність, домашнє тепло й гостинність.

Любити місто в діях

Для людини, яка очолює такий заклад, любов до міста давно вийшла за межі лишень красивих слів. Вона має цілком конкретне щоденне втілення: «Вивчати його історію, його минувшину й доносити це місцевим жителям».

Ця праця інколи залишається тихою й непомітною, тому що виткана зі збирання людських доль, пошуку архівних документів, дбайливого збереження давніх і сучасних світлин, організації виставок, зустрічей і майстер-класів. Тальнівський музей історії – живе місце, де Тальне вчиться пам’ятати себе.  

Не менш важливим Світлана Євгеніївна вважає й турботу про найменших містян: «Навчати дітей і робити їхнє дозвілля цікавим і пізнавальним».

Ці слова перегукуються з давньою традицією українських просвітян, які вірили: любов до рідного краю починається із захопливої зацікавленості його минулим. 

Дитина, яка відкриває для себе історію міста через інтерактивні квести, живі розповіді й музейні уроки, обов’язково виросте людиною, котра берегтиме його майбутнє.

Лісопарк як зелене серце Тального

Коли розмова торкається того, що вона хотіла б змінити чи оновити в місті, Світлана Проценко усміхається: «Я не реформатор. Можу змінювати чи покращувати те, де я гуру!» А далі з особливою ніжністю називає куточок, що має для неї виняткове значення – лісопарк. «Мабуть, привела б його до Божого вигляду. Це для місцевих жителів неоціненне місце сили, зелене серце міста й пам’ятка історії. Лісопарк зберігає пам’ять поколінь. Я не про Шувалових, я про нас з вами», – підкреслює вона.

У цих словах відчувається надзвичайно глибокий і близький кожному погляд на спадщину. Адже справжня цінність парку криється не лише в історії палацу чи його давніх господарів, а в тому, що тут гуляли наші батьки й дідусі,  лунав дитячий сміх, відбувалися перші побачення, родинні прогулянки й щирі розмови. Лісопарк – живий архів людських доль.

З такою ж турботою директорка музею говорить і про місцеві водойми: «Водну гладінь не давала б в оренду, бо немає де й відпочити на воді, і порибалити».

Вона переконана: річки й ставки мають залишатися відкритими для людей, адже вода – частина нашого щоденного відпочинку, затишку й відчуття дому.

Кілька слів про Тальне

Насамкінець запитуємо, як би Світлана Євгеніївна описала Тальне лише кількома словами. Відповідь звучить одразу, з особливою ніжністю в голосі: «Шляхетне гостинне містечко!»

Мабуть, саме ці два прикметники найточніше передають інтонацію всієї нашої бесіди. Шляхетність у розумінні очільниці музею – тиха шана до історії, до людей, які творили місто до нас й сучасних жителів. А гостинність – то  відкритість, людяність і здатність відчувати Тальне не як крапку на карті, а один великий спільний дім.

Такі історії відкривають тиху, щоденну любов до рідного краю, що живе без гучних гасел у музейних експозиціях, дитячих усмішках, турботі про лісопарк, теплих спогадах і прагненні зберегти для нащадків усе найдорожче. Рідним місто робить не факт народження, а віднайдене в ньому щастя.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію

Читайте нас також в Telegram!