Вісті Черкащини Пам’ятати своє коріння: Як Тальнівський музей історії відроджує українські народні звичаї й обряди
Народні традиції дають нам міцну опору й не дозволяють втратити себе у вирі сучасних тривог. Пам’ятати власну історію та плекати автентичну культуру – наш духовний щит і джерело сили. Яскравим підтвердженням цього став захід, що об’єднав музейниць і держслужбовців: Світлана Проценко й Ольга Приходько провели для колективу сектора Державної міграційної служби майстер-клас із виготовлення традиційного купальського віночка-обруча. Ця зустріч перетворилася на глибокий екскурс углиб віків та справжню творчу терапію. Про містичний зміст Купайла, розвінчання радянських міфів навколо свята й важливість збереження ідентичності – у нашій розмові з директоркою музею Світланою Проценко.
Культурно-освітня місія замість розваг
Для Тальнівського музею історії такі майстер-класи є передусім важливою просвітницькою місією, а не розважальною програмою. Кожна практична зустріч обов’язково базується на історичних фактах та дослідженнях. Раніше музейники проводили такі заходи здебільшого для дітей, зокрема для вихованців Інклюзивно-ресурсного центру. Проте цього разу радо зустріли у своїх стінах колектив міграційної служби.
«Дівчата з цієї структури працюють у надзвичайно напруженому ритмі, практично без обідньої перерви, та ще й у суботу, адже все прив’язано до електронної черги та видачі документів, – розповідає Світлана Євгеніївна. – Ми з радістю підібрали зручний час і запросили їх до себе. Спільна творча праця поза робочими кабінетами неймовірно об’єднує і дарує емоційне перезавантаження».
Майстер-клас провели Світлана Проценко та її колега Ольга Приходько, яка вміє створити невимушену атмосферу та вчасно пожартувати. Гостям запропонували створити сучасну інтерпретацію купальського оберега – стилізований віночок-обруч. Під час творчого процесу пані Світлана поділилася з присутніми унікальними етнографічними знахідками.
Купайло та Івана Купала: розплетення двох різних світів
Директорка музею наголошує: потрібно чітко розділяти два абсолютно різні світи – дохристиянський та християнський. Назва «Івана Купала», яка міцно вкорінилася в радянські часи, з’явилася внаслідок нашарування релігійних традицій на автентичні народні обряди.
Світлана Проценко посилається на дослідження відомого етнолога Вадима Мицика. У своїй книзі «За законами світоладу» він зазначав, що Купайло – бог літнього сонця, врожаю та добробуту, який уособлює молодечу енергію і силу світла. Про сонячне божество згадується й у Велесовій книзі (її примірник зберігається в Тальнівському музеї), де його ім’я стоїть в одному ряду з іншими дохристиянськими богами: Перуном, Ладом та Дажбогом.
Коріння цього свята сягає надзвичайно глибоко. Зокрема, дослідник Євген Губерначук у праці «Трипілля і українська мова» простежує ім’я Купайла ще від давніх часів, пов’язуючи його з божеством Купавоном. Що ж до самої назви – Купала чи Купайло – пані Світлана пояснює: у літературі та різних регіонах зустрічаються обидва варіанти. Це лише мовна особливість місцевих говірок, тому помилки тут немає.
Календарна плутанина та народна правда
Уперше свято Купала згадується в Густинському літописі початку XVII століття. У ті давні часи ніхто не вживав назви «Івана Купала». Етнолог Вадим Мицик, досліджуючи народні обряди у своєму рідному селі Вишнопіль на Тальнівщині ще наприкінці 1960-х років, зафіксував автентичні купальські пісні, які виконувалися суто для свята Сонця. Світлана Проценко згадує, як свого часу сама співала під його керівництвом:
«Наше Купайло з верби, з верби,
Котра краща – прийди, прийди,
Котра гірша – не йди, не йди…»
То звідки ж з’явилося «Івана Купала»? Музейниця пояснює, що християнська церква, намагаючись подолати язичництво, запозичила дату літнього сонцестояння для церковного свята – Різдва Івана Предтечі (Хрестителя), який народився за шість місяців до Різдва Христового. Історично за Юліанським календарем церква відзначала його 24 червня. Поступово в народній свідомості два змісти переплелися. Ця гібридна назва стала масовою у XIX столітті, зокрема після виходу в 1830 році знаменитої повісті Миколи Гоголя «Вечір проти Івана Купала».
Плутанина посилилася після 1918 року з переходом держави на Григоріанський календар. Через це в радянський період церковне свято змістилося на 7 липня, штучно потягнувши за собою і народні купальські обряди.
Із переходом Православної церкви України на новоюліанський календар у 2023 році Різдво Івана Хрестителя повернулося на свою історичну дату – 24 червня. Проте Світлана Проценко наголошує: це свято суто релігійне й не має жодного стосунку до стрибків через багаття, ворожіння чи пошуків квітки папороті. Самі ж астрономічні купальські обряди логічно прив’язані до природи: до дня найвищого сонцестояння та найкоротшої ночі (20–21 червня), коли, за давніми віруваннями, у матері Лади від бога Сварога народжується син Перун.
Магія води, вогню та 12 квіток
Наші предки чудово зналися на русі небесних тіл, тому всі їхні звичаї були глибоко екологічними й прив’язаними до природи. Купайло – одне з чотирьох головних свят Сонячного кола, яке символізувало єднання богині води Дани та бога світла Леля. Саме тому обряди завжди проводилися виключно на берегах водойм.
Музейниця згадує, як у 1987 році на Веселій Гірці в Тальному біля ставка, де тодішній директор коледжу Іван Куян активно підтримував етнографічні нововведення Вадима Мицика, вона вперше побачила пускання вогняного колеса на воду. На відміну від небезпечних стрибків через багаття, це видовище вразило її своєю неймовірною красою та глибиною.
Окреме місце в обрядовості посідає вінок. Справжній купальський вінок плели виключно з живих квітів безпосередньо в день свята. Він мав обов’язково складатися з 12 різних рослин, де кожна мала свій магічний зміст та захисну функцію. Важливе значення мали й кольори стрічок, які слугували оберегом та своєрідною символічною мовою душі.
На завершення розмови Світлана Проценко підкреслила, що питання святкування – особиста справа віри кожної людини. Головне – знати правдиву історію свого краю, не дозволяти маніпулювати фактами й шанувати спадщину предків. Адже тальнівська земля неймовірно багата на автентику, зокрема на унікальні купальські пісні, які директорка музею щиро любить і наспівує з особливим теплом:
«Свято сяяло, зіронька сяяла,
З ким же ти, Олесю, стояла?
– З тобою, Василько, з тобою,
Як ясен місяць із зорею…»
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
