«Карнавал квітів» і смак дитинства: у Тальнівському музеї історії розповіли про традиції Маковея

Перший Спас, або Маковея, одне з тих народних свят, у якому переплелися віра, давні звичаї, краса природи та глибока повага українців до своїх традицій. Колись цей день був особливим для кожної родини: до храму несли барвисті букети, освячували воду, мак і квіти, а в оселях зберігали часточку свята протягом усього року.

Про давні традиції святкування Маковея розповідає старший науковий співробітник Тальнівського музею історії Ольга Приходько.

«Першого серпня за новим стилем святкується день семи святих мучеників Маковеїв, або, як зазвичай кажуть у народі – Маковея. У цей день у церквах святять воду, квіти й мак. Ранком до храмів лине цілий карнавал квітів», – розповідає Ольга Приходько.

І справді, у давнину цей день мав особливу атмосферу. Вулиці українських сіл наповнювалися святковим рухом: дівчата, жінки, хлопці та чоловіки у найкращому вбранні прямували до церкви, несучи в руках великі букети з польових і городніх квітів. У маковійчиках поєднували все найкраще, що дарувала земля: жовті чорнобривці, васильки та достиглі голівки маку.

Після освячення ці букети ставали не просто прикрасою, а справжнім родинним оберегом.

«Після посвяти квіти й голівки маку клали за образами, і там вони зберігалися аж до весни. Весною мак розсіювали по городу, а сухі квіти на Благовіщення дівчата вплітали до своїх кіс – «щоб не випадало з голови волосся»», – зазначає пані Ольга.

Наші предки вірили в особливу силу освячених рослин. Мак символізував родючість, достаток і захист дому. Окрім звичайного городнього маку, люди часто освячували так званий мак-видюк, який у народних віруваннях використовували як оберіг від усього недоброго.

«Цим маком треба було обсипати дім, і тоді всі вроки та хитрощі відьми мали пропасти безслідно», – розповідає дослідниця народних звичаїв.

Не менш важливою частиною свята були традиційні страви. На Маковея господині обов’язково готували обрядову їжу – шуліки. Це були особливі коржі, які ламали на маленькі шматочки, складали у макітру, заливали медовою ситою та додавали розтертий мак.

«Ця страва була досить проста у приготуванні, але дуже смачна. Особливо її любили діти, адже солодкий мед і мак створювали неповторний смак», – йдеться у народних описах, зібраних Олексою Воропаєм.

Маковея також пов’язували з водою, адже це свято мало ще одну назву – Спас на воді. Люди вірили, що освячена цього дня вода має цілющу силу. Саме тому в деяких місцевостях існувала традиція купатися у водоймах, особливо тим, хто мав проблеми зі здоров’ям.

«Хворі пропасницею купалися в річці, бо вода в цей день вважалася цілющою», – зазначає Ольга Приходько.

Цікаві згадки про святкування Маковея збереглися і в народних переказах. Один із них розповідає про стареньку киянку Козелецьку, яка, за переказами, прожила понад 120 років. Вона згадувала, що колись у Києві існував красивий звичай: у день Маковея всі мешканці міста сходилися та з’їжджалися до Дніпра, щоб освятити воду.

Особливо урочистим було те, що чоловіки приходили на водосвяття у козацькому одязі. «Шкода, що той добрий звичай не зберігся в народі й досі», – передає слова старожилів Ольга Приходько.

Сьогодні Маковея залишається важливою частиною української культурної спадщини. Це свято нагадує нам про зв’язок поколінь, про мудрість наших предків і про те, що народні традиції – це не просто обряди, а жива історія, яку ми маємо берегти.

Барвисті маковійчики, аромат меду й маку, освячена вода та щира молитва – усе це створює неповторний образ свята, яке століттями об’єднувало українські родини.

Особливо цінно, що традиція приготування цієї давньої страви не залишилася лише спогадом із минулого, а й досі живе в українських родинах. Навіть сьогодні господині продовжують готувати на Маковея ті самі страви, які колись подавали на святковий стіл наші бабусі та прабабусі.

«У нашій родині ця традиція збереглася й донині. Моя мама щороку на Маковея готує шуліки так, як робили це колись: власноруч перетирає мак, випікає коржі, рве їх на невеликі шматочки та заправляє медовою ситою й перетертим маком. У цьому процесі є щось особливе – не просто приготування їжі, а збереження пам’яті, смаків і звичаїв, які передаються від покоління до покоління», – слова автора.

Саме в таких простих родинних моментах і продовжують жити давні українські традиції. Адже за кожною стравою стоїть не лише рецепт, а й історія – про працю наших предків, любов до рідної землі та бажання зберегти те, що об’єднує сім’ю.

Смак меду, аромат свіжого маку та домашніх коржів повертають нас до дитинства, до бабусиних і маминих кухонь, де свята були не просто датами в календарі, а особливими днями тепла, єдності й душевності.

Аріана НЕСТЕРЕНКО

Читайте також: Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію

Читайте нас також в Telegram!