Дитячий табір на Тальнівщині приймав гостей із Міністерства (ВІДЕО)

«Ми повинні бачити та розуміти, заради кого, заради чого ми воювали, гинули наші товариші»

На крутому схилі, що над Гірським Тікичем, 8-й рік поспіль діє табір військово-патріотичного виховання. Організовують його для дітей, переважно учасників бойових дій та волонтерів, Уманський осередок ВГО «Сокіл» спільно з Тальнівською районною спілкою ветеранів та учасників АТО. Цього року карантин вніс свої корективи, а тому відпочинок тривав тільки 5 днів замість звичних 7-10-ти. До невеличкого села з’їхалися кількадесят дівчат (і їх, як не дивно, більшість!) та хлопців з Уманщини та Тальнівщини, з Києва. Та просто засмагати під сонцем, ловити рибу чи сидіти в телефоні тут не вийде. На кілька днів потрібно забути про звичний домашній комфорт, адже спати доведеться в наметах, готувати їжу на дровах, щоранку бігати по 2 км, відвідувати заняття. Кожна хвилина розписана, байдикувати просто ніколи.

А ще ж і дисципліна тут яка! Порушив правило – гайда віджиматись! Нічого дивного, бо ж табір – військово-патріотичного спрямування. Про перебування в ньому нам береться розповідати 14-річний Олександр Іллінський з позивним «Кава». Сам із Тального. Хлопчину зустрічаємо на березі річки, каже, що приїхав в табір вдруге: «Телефони нам роздають у вільний час, а це десь 20-25 хвилин, наприклад, після сніданку, обіду чи вечері. Мені тут дуже подобається, рекомендую багатьом друзям, але багато з них бояться навантажень. Не всі витримують. Нас вчать, які є стійки, як захищатися, як зброю правильно тримати. Минулого року тільки з «воздушок» стріляв, а в цьому році – з оптики, з «калаша», з «дробаша» 12-го калібру. Цьому нас навчають інструктори. Весело було! Тут дружня обстановка. Їжу готуємо собі самі, є чергові. О 8-й і о 20-й у нас шикування, ми піднімаємо і опускаємо прапор. Я тут багато чому новому навчився. До цього було важко щось знайти. А тут знайшов. Показали, як на ножах битися, як падати від гранат, як правильно надавати першу медичну допомогу».

Безпосередньо до табору підіймаємося крутою дорогою. Вже здаля чутно наказові вигуки старшин. У «Соколі» щойно повечеряли. У плиті, що під накриттям, догорають дрова, біля неї – ще теплий казан з наїдками. Є тут і довжелезний стіл. На лавках, що навколо місця для ватри, сидять і хлопці, і дівчата, голосно розмовляють, жартують. Трохи далі, на ділянці встановлені намети, на одному з них – низка автографів, побажань, написаних від руки, емблема молодіжної організації. На флагштоці неподалік розвівається прапор «Соколу». Наша поява привертає увагу, з нами йдуть на контакт з радістю.

– Мені подобається тут, – каже Кирило (позивний «Шустрий»), в руках тримає зброю. – Приїхав з Києва, але народився в Луганську. Тому я, як майбутній офіцер ЗСУ, готуюсь, скажімо так, до майбутнього. Я приїхав сюди навчитися новому, починаючи з історичних лекцій, якоїсь ідейної інформації і закінчуючи фізпідготовкою, тактичним вишколом.
Спілкуємося і з «Хунтою», керівницею Уманського осередку «Соколу». Каже, що в таборі – починаючи з 2012-го: «Ми організовуємо табір спільно зі спілкою АТОвців. Допомагає нам Петро Шандиба. Він, можна сказати, основний організатор. Це, в принципі, його територія: облаштована, є вода, чудова місцевість – ліс, річка, дорога далеко. Нам дуже зручно», – каже дівчина.

В день нашого візиту до табору якраз прибули гості зі столиці: генеральний директор Директорату реабілітації, медичного забезпечення та соціальної реадаптації ветеранів Міністерства у справах ветеранів України Всеволод Стеблюк та заступник Міністра у справах ветеранів України Олексій Ілляшенко. Всеволод Володимирович, військовий медик, який врятував чимало життів у Іловайському котлі, зазначив: «Я одразу погодився приїхати минулого року, на запрошення в цьому році, аби зустрітися, щоб, по-перше, підтримати організаторів, які вкладають свої кошти, свій час, свою любов в цю справу – виховання молоді, адже це дуже непросте завдання. Я вважаю, що це дуже важлива справа для кожного з нас. По-перше, це важливо для ветеранів, тому, що є можливість розказати, передати свій досвід, враження, свою громадську позицію підростаючому поколінню, адже ми повинні бачити та розуміти, заради кого, заради чого ми воювали, гинули наші товариші. І тут якраз таке місце, люди, яким небайдужа доля України, організували цей табір. Ми бачимо сьогодні: в суспільстві починають замовчувати, знижувати значення ветерана, значення взагалі війни, все менше і менше ми маємо репортажів з лінії фронту, прямих розмов з бійцями. Якщо так буде продовжуватись, ми прийдемо до того, що нічого ніде не відбувається – знову салюти, феєрверки, а по телебаченню знову серіали незрозумілі. Все менше таких фільмів, як «Кіборги», все менше таких передач, як «Хоробрі серця». Ми можемо втратити пам’ять не тільки про те, що відбувалося, ми можемо втратити майбутнє. І тому військово-патріотичне виховання молоді є дуже важливим з позиції збереження державності України, з позиції виховання захисників України».

Ольга ОСІЯНЕНКО