Вісті Черкащини 
Ціна порятунку світу: як вижити на 68 гривень у черзі за справедливістю?
Голова Тальнівської організації «Союз Чорнобиль України» Микола Савчук озвучує мізерні цифри
Минуло майже чотири десятиліття від тієї ночі. «Мирний атом» став серійним убивцею. Для більшості 26 квітня – лише дата в календарі, привід покласти квіти до граніту. Та для ліквідаторів із Тальнівщини Чорнобиль триває досі. Це щоденна битва. За кожен вдих. За кожну ампулу ліків. За справедливість, що часто виявляється лише сухою канцелярською відпискою.
Нині Тальнівська організація «Союз Чорнобиль України» тримає стрій із останніх сил. Це 65–80 ліквідаторів першої, другої та третьої категорій. На всю громаду лишилося близько 160 постраждалих. Колись було півтори тисячі…
Цифри –найстрашніший звіт. Люди йдуть у вічність швидше, ніж високі чиновники встигають розібратися з їхніми потребами. Голова організації Микола Савчук не підбирає слів: у 2026-му пріоритети ті ж самі. Болить незмінно: захистити побратимів і підставити плече вдовам тих, хто вже ніколи не підніметься.
«Ви вдумайтеся: 68 гривень на місяць»
Коли заходить мова про державну підтримку, цифри звучать як злий жарт. На безкоштовні ліки держава виділяє 68 гривень на місяць. На одну людину. «Як думаєте, чи вистачає цього? Питання риторичне», – каже голова ГО.
У міській раді працює спеціальна комісія. Там намагаються здійснити неможливе: розділити мізер між «дуже треба» та «пече вже сьогодні». Це щоразу вибір без вибору. Микола Савчук вдячний: ТМР не стоїть осторонь, допомагає. Це те саме «по-Божому», на якому ще тримається громада.
Щорічна допомога на лікування від держави – близько 110–120 гривень. Ціна кількох буханок хліба. Отака вартість вкраденого здоров’я.
Пенсійні лабіринти та «фіктивні» герої
Найбільший біль ліквідаторів – несправедливість. Микола Васильович каже відверто: пенсії нині вигризають через суди. Але й тут – замкнене коло. Поки реальні герої 86-го, які отримали дозу у 25 рентген, оббивають пороги, інші «малюють» собі виплати. За «фіктивними довідками» приписують участь у роботах 87-го року й отримують високі пенсії.
Микола Савчук констатує: труднощі з документами стали хронічними. Щоб отримати відповідь з архіву та підтвердити свою участь у ліквідації, люди чекають по пів року, а то й рік. Час працює проти них. Боляче бачити, як держава вимагає папірець від того, хто віддав за неї здоров’я.
Місцеве плече: від продуктових наборів до ціни життя
На фоні державної немочі допомога громади виглядає чи не єдиною опорою. Микола Савчук порівнює цифри: цьогоріч міська рада Тального виділила ліквідаторам та вдовам по 2000 гривень адресної допомоги. Торік давали лише тисячу. На тлі сусідів – це вагомо. У тому ж Городищі вдови та «третя категорія» не отримали від місцевої влади взагалі нічого.
Поруч із громадою роками стоять люди, які звикли діяти, а не чекати запитів. Підприємець Володимир Мовчан та депутат Черкаської облради Ігор Новицький тримають зв’язок із ліквідаторами вже п’ятий рік поспіль. Це не разові акції, а стала підтримка. Цьогоріч продуктові набори отримали найбільш вразливі: ліквідатори першої категорії, інваліди першої групи та вдови.
Голова ГО підкреслює: допомога приходить і тоді, коли ситуація стає критичною. Історія Миколи Сімборського – тому доказ. Чоловікові була потрібна складна операція. Ціна питання – життя. За підтримки Володимира Мовчана ліквідатор отримав 60 чи 70 тисяч гривень. Це фактично витягло людину з того світу.
Люди в білих халатах
Попри всі життєві перипетії, ліквідатори з теплотою згадують медиків. Микола Савчук каже: у цій системі все ще тримаються особистості. Лариса Дудник, завідувачка чорнобильського відділення в обласній лікарні, приймає кожного тальнівця як рідного. Це той випадок, коли професіоналізм поєднується з великим серцем.
У самому Тальному ліквідатори теж відчувають підтримку. Фахівці місцевої лікарні ставляться до чорнобильців із особливою увагою. Голова ГО констатує: така чуйність сьогодні – рідкість. Коли в кабінетах лікар бачить не «пільговика», а насамперед людину, це вартує більше за будь-які декларації.
26 квітня: день пам’яті чи день сорому?
Що важливіше – грамоти чи гроші? Відповідь очевидна. Але Микола Савчук знає: моральна підтримка теж важить. Цьогоріч близько ліквідаторів знову отримають відзнаки з Києва та Черкас. Голова організації запрошує всіх прийти 26 квітня. Подивіться на цих людей, які ліквідовували катастрофу, і тих, хто сьогодні допомагає їм вистояти.
Напередодні роковин голова ГО «Союз Чорнобиль України» бажає побратимам лише одного: «Здоров’я і тихого неба». І додає гірке, але чесне: «Хочеться, щоб нам не доводилося ходити, як злидням, і просити: «дайте на харчування», «перерахуйте пенсію».
Адже люди, які закрили собою світ від радіації, не мають бути прохачами у власному домі. Вони на це не заслуговують.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
