Ціна нашої свободи: як у селі на Тальнівщині  згадували полеглих земляків

У День пам’яті захисників України жителі Кривих Колін схилили голови в глибокій скорботі. Згадували сімох своїх синів, які вже ніколи не повернуться до своїх хат, тому що віддали життя, захищаючи рідну землю.   

Адміністраторка села Алла Півторак та завідувач клубу Василь Довжук, які згуртували громаду цього дня, говорили про найважливіше: наш єдиний і святий обов’язок – берегти пам’ять про полеглих, передавати дітям їхні імена й правду про цю війну. Люди зібралися разом, щоб розділити спільний біль. У місцевому храмі відслужили панахиду, а тужливі пісні краяли серце. Згодом односельці рушили до тихих могил на сільському цвинтарі, щоб уклонитися Воїнам Світла.  

Спільна молитва під куполом храму                

Люди зібрались у церкві Воскресіння Христового. Під високим склепінням, де настоятель Володимир Білик служив панахиду за полеглими воїнами, тихо лунали скорботні молитви. Після богослужіння громада вийшла на церковне подвір’я. Коли настала загальнонаціональна хвилина мовчання, село застигло, схиливши голови в занімілій тиші. «Біль не минає, а вростає в наші будні й стає частиною життя, – ділиться думками адміністраторка села Алла Півторак. – Дивишся на портрети наших хлопців, і серце стискається від думки, яку непомірну ціну заплатило наше невелике село. Пам’ятати їх – не обов’язок на папері, а єдина можливість віддячити за світанок, який ми зустрічаємо на рідній Тальнівщині».

Голос туги й пам’яті

Супокій для спогадів і тихої скорботи створив завідувач клубу Василь Довжук. Задумуючи цей захід, він прагнув стриманості, що дозволить присутнім побути наодинці зі своїми думками. Голосом туги того дня став народний аматорський ансамбль «Яблуневий цвіт» (художній керівник Віктор Баранов). Коли залунали «Молитва за Україну», «Вишивала синові сорочку» й «Верби плакучі», люди не ховали сліз: пісні краяли душу.

«Ми шукали спосіб виразити біль, який крає серце всім Кривим Колінам,– розповідає Василь Довжук. – Пісня здатна сказати більше за звичайні слова. Коли дівчата співали про вишиту сорочку, перед очима стояли наші хлопці, яких матері колись так само виряджали на фронт і благословляли на захист рідної землі».

Імена, викарбувані в пам’яті села

Громада Кривих Колін назавжди втратила сімох своїх чоловіків різних поколінь і професій. Коли прийшла велика біда, вони без вагань стали на захист рідної землі.

Наймолодший серед них, Артем Жовтобрюх, народився 1997 року. Село пам’ятає його затятим футболістом, який грав за місцеву команду. У вісімнадцять років хлопець свідомо обрав шлях воїна, підписавши контракт. Старший матрос 36-ї бригади морської піхоти загинув 14 лютого 2018 року під Широкиним на Донеччині. Його відвагу держава відзначила нагородами вже посмертно.

Володимир Кімлик був досвідченим воїном, пройшов крізь пекло АТО, поранення й контузії. У складі Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» його знали під позивним «Вагнер». Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, він знову взяв до рук зброю. Життя бійця обірвалося 10 березня 2022 року на Броварському напрямку.

Там же, на Київщині, мав свій невеличкий бізнес і мирну професію водія електровозів Олександр Захарченко, який виріс у багатодітній кривоколінській родині. Він став кулеметником добровольчого батальйону «ОДЧ Карпатська Січ» і загинув 16 квітня 2022 року. Останнім його проханням  було повернутися додому – спочити в рідній землі.

Анатолій Півторак багато років працював електриком на місцевій ГЕС. Його вчинок вразив багатьох: коли в лютому 2022 року повістку отримав син, батько пішов до війська разом із ним. Стрілець 118-ї бригади ТрО з позивним «Рак» загинув 12 липня 2023 року під час ворожого обстрілу поблизу Кліщіївки, що під Бахмутом.

Мужньо тримав оборону на найважчих ділянках фронту Олександр Стасюк. Його серце зупинилося в бою 11 серпня 2023 року. За виняткову стійкість та жертовність воїна посмертно нагородили орденом «Єдність та Воля».

Ще один уродженець села, Андрій Сікало, став до лав Збройних Сил під час мобілізації, виконував найважчі бойові завдання на самій лінії вогню й віддав життя під час запеклих оборонних боїв, до останнього подиху захищаючи країну.

Денис Протасов народився в Дніпрорудному, але саме в Кривих Колінах знайшов своє кохання, створив сім’ю та працював на місцевому підприємстві. У лютому 2023 року він став оператором радіоелектронної боротьби 58-ї мотопіхотної бригади. Попри важкі поранення, чоловік щоразу повертався до своїх побратимів. Денис загинув зовсім нещодавно – 12 травня 2026 року в бою біля Козачої Лопані на Харківщині.

Живі квіти на холодному граніті

Коли вщухли останні пісенні ноти, люди рушили до цвинтаря, у руках несли квіти, перев’язані чорними стрічками. Процесія обійшла всі могили й зупинялася. Отець Володимир промовляв щемливі слова, а присутні тихо згадували, якими були хлопці за життя: як навчалися, працювали, про що мріяли в буденних клопотах. Живі квіти лягли на холодні підніжжя пам’ятників, залишаючи полеглих синів у спокої, але не в забутті.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію

Читайте нас також в Telegram!