Байкер із Тальнівщини мріє їздити на мотоциклі до 102 років

64-річний Володимир Браїловський – типовий байкер зі Здобутку, що на Тальнівщині. Ви ніколи не побачите його у костюмі з краваткою, бо його звичний повсякденний одяг – це футболка з зображенням черепів, поверх якої одягнений шкіряний жилет з шевронами та значками (це пам’ять про відвідувані ним злети байкерів), на руках обов’язковий атрибут – з тієї ж шкіри рукавиці з відкритими пальцями, на голові – бандана чи кепка, поверх якої – затемнені окуляри. Щось придбав у Прибалтиці, щось тут, в Україні. Він носить бороду та збирає в пучок волосся.
Пристрасть до мотоциклів у чоловіка з’явилася вже у зрілому віці. В дитинстві, як розповідає, любив кататися на велосипеді, бо мотоцикл тоді вважався розкішшю. У житті склалося так, що майже 22 роки прожив в Естонії, там одружився, народилося 3-є дітей: 2 синів та донька. Зараз вони дорослі й незалежні, громадяни Євросоюзу. Володимир Васильович повернувся звідти до рідного села. Зараз живе сам. Він не тримає господарства, не садить багацько городу, бо це б обмежувало його свободу. Отак запросто він може, не роздумуючи, осідлати свого залізного коня і помчати під рок-хіти «Айсідісі», «Металіки», «Арії», «Короля і шута» українськими автошляхами. І байдуже, чи припікає сонце, чи ллє дощ, чи вітер. На байку він їздить чи не щодня – до магазину, у місто чи просто заради того, щоб проїхатися і відчути, як каже, адреналінчик: «Сідаю і їду, не розганяюся дуже, так – 90/100 км. Як жарко, то зранку або вечерком. Приїхав додому, попив кави, ліг спати. Все класно», – каже.
Оскільки діти живуть закордоном, щороку він їде до них у гості. Ні, не автобусом чи авто, або й на літаку – 1600 км в одну сторону і стільки ж назад він за півтори доби долає на своєму байку!
– Я б ніколи не пересів за кермо машини, – розповідає. – Бо це зовсім не те. Коли їду, я відчуваю, що вільний, насолоджуюся красою природи. Я завжди можу зупинитися там, де захочу, роздивитися те, що припало до душі. Я об’їздив майже всю Україну, брав участь у багатьох злетах, байк-фестах, у 8-тисячній колоні байкерів, їздив на мотоциклі аж до Волги, у Пітер на парад військово-морського флоту. Сам служив 3 роки на підводному човні. Я вам скажу, що старість мене вдома не застане. Думаю, як закінчиться карантин, то ми з хлопцями на той рік обов’язково дамо жару!


Зараз Володимир Браїловський – почесний член байкерського клубу, і найстарший його учасник, «Залізні пси», що був створений байкерами у Звенигородці: «У 2014 році я був у Звенигородці, – каже чоловік, смакуючи кавою та підкурюючи цигарку. – На СТО молоді хлопці робили мотоцикла. Познайомився з ними. Як стали на ноги, створили байкерський клуб «Залізні пси». І вже рік, як філіал цього клубу діє у Тальному. На постійній основі нас чоловік 7, переважно старшого віку. Щороку ми відкриваємо і закриваємо сезон. Як правило, їдемо на природу, з палатками. Приїжджають хлопці зі Звенигородки, Катеринополя. У нас немає різниці, скільки тобі років, ми спілкуємося на рівних. Розмовляємо переважно про мотоцикли, про новинки, технічні характеристики. Кожен ділиться, де і на яких байк-злетах був, що бачив. Як сезон закритий, ми все одно зустрічаємося. Вітаємо один одного з днем народження, з Новим роком, ходимо в баню».
Як каже байкер, свого залізного коня не довіряє нікому, пригадуючи вислів «Шаблю, коня і жінку не дам нікому». Хоча з радістю може прокатати бажаючих. Ремонтує свій мотоцикл сам, якщо щось незначне. Типу замінити масло. Інакше їде до хлопців у Звенигородку – «перезутися» чи коли щось серйозніше. Це зараз у нього справжній байк – мотоцикл з рулем від американця, з боковими підсвітками, лобовим склом, вмонтованою музикою. Його придбав не так давно у знайомого зі Звенигородки. А зразу починав їздити на простому скутері, потім придбав малокубатурний мотоцикл, на якому теж поїздив багато, був закордоном, в усіх куточках України. Брав участь і минулого року, і в цьогорічному тальнівському рок-фестивалі «Шлях до свободи», зокрема у мотопробігу «Грім на колесах», який є традиційною частиною рок-фесту. Свого життя без байка не уявляє: «Я мрію їздити на байку до 102 років! Бо 100 – це мало, а 105 – наче й багато», – жартує наостанок.

Ольга ОСІЯНЕНКО

28.09.2020 09:00
Переглядів: 2287
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.