АТОвець порушив питання створення координаційного центру в Тальнівській громаді

На рубежі

Героєм нашої рубрики «На рубежі» сьогодні став Борис Захаров.
Довідка: Борис Володимирович Захаров народився 5 квітня 1976 року в с. Гусакове Звенигородського району в родині колгоспників. Батько працював трактористом, мати – у садово-городній бригаді. З 14 років працював помічником комбайнера у місцевому колгоспі «Пам’ять Шевченка». У 1994 році був призваний в ряди Збройних Сил України. Служив в прикордонних військах, закінчив службу у званні старшини – командира відділення молодших контролерів-прикордонників. З 1996 по 2017 рік працював в органах МВС. Починав з патрульно-постової служби, потім був водієм чергової частини, старшиною підрозділу, водієм начальника міліції. Згодом перейшов в ДАІ – інспектором ДПС (дорожньо-патрульної служби) у званні старшого прапорщика. Дослужився до капітана, був начальником ДАІ у Тальнівському районі. На пенсію вийшов з посади начальника СРПП (сектора реагування патрульної поліції). У 2015-2016 рр. воював на Сході. Одружений, має дві доньки.
За свою вдачу, знання справи та ділову активність Борис Захаров користується неабияким авторитетом серед побратимів. А ще на Тальнівщині його знають як вимогливого та справедливого керівника, хорошого товариша, що ладен підставити сильне плече у важку хвилину.
Таким Борис ріс з дитинства. Як він сам пригадує, з 12 внуків у родині був найбільш непосидючим, «шибушним»: міг і у вухо зацідити, але по ділу, по справедливості. Зі школи знав, що буде міліціонером. Вишквал військового, дисципліна, самоорганізація та кохана дружина, яка підтримувала і весь час мотивувала, привели Бориса Володимировича до стрімкого кар’єрного росту на службі в органах МВС. З інспектора ДПС у званні старшого прапорщика до начальника ДАІ у званні капітана Захаров дослужився за 6 років і 2 місяці. Крім того, закінчив Київський національний університет будівництва і архітектури. З початком війни на Сході, брав участь у волонтерській діяльності, не один раз їздив на Схід. Потім пішов воювати. Служив у військах швидкого реагування. База розміщувалася під Горлівкою – однією з найгарячіших точок Донеччини. «З групою об’їздили практично пів області. Як тільки десь ставало гаряче, нас відразу туди кидали. Бачив багато. Повірте, немає на війні нічого цікавого. Не треба вам того», – каже «Шустрий» (так звали Захарова на війні) і відразу стає суворим, тривожним.
Він, як ніхто інший, добре знає проблеми, які хвилюють АТОвців, хлопців, що пройшли горнило війни. Тому злободенним вважає питання створення координаційного центру для них у Тальнівській громаді.
– Важливо, щоб він діяв не формально, на папері, а щоб там працювали фахівці, які б надавали кваліфіковану допомогу. Не секрет, що багато моїх побратимів знаходять порятунок в стакані. Були й такі випадки, на щастя, не в Тальнівському районі, що хлопці йшли на самогубство. А ще зі Сходу попривозили багато небезпечних «іграшок-сувенірів», які час від часу вистрелюють. Це велика проблема в суспільстві, – вважає Борис Володимирович.
Нині він пенсіонер, живе у рідному селі Гусакове, має більше часу займатися власним господарством та насолоджуватися кожною миттю, проведеною зі своїми найріднішими.

Світлана САВЧЕНКО