Анжела Дубровіна із Тального: «На кожному маршруті у кондукторів є люди, які тебе знають і ставляться, як до своєї»

«Що про мене писати? У мене таке ж життя, думаю, як і в багатьох інших», – скромно відповідає мені Анжела Дубровіна, жителька Тального. Її батьки, коли донечка буда ще школяркою, переїхали з Росії на Вінниччину.
– У 5-й клас я пішла в українську школу. Мене спитали: «Книжки із собою привезла російською?», – пригадує дитинство молода жінка. – Кажу, що ні. То дали мені буквар, трохи сміялися з мене, бо неправильно наголос у словах ставила. Потім, рік по тому, оцінки з української мови та літератури були в мене гарними.
Можливо, через те, що дівчинка змалку любила читати, тому й опанувала так швидко українську. Згодом закінчила Звенигородське ПТУ. Познайомилася із чоловіком і так опинилася в Тальному. Певний час працювала спочатку на пошті листоношею, носила газети, листи і пенсії. У її підпорядкуванні була 1-ша дільниця, достатньо велика. Анжелу полюбили: «До бабки Каті Дубровіної, нині покійної, заходила завжди, то вона чаю заварить із трав, пригостить. Як виявилося, ми не родичі, а однофамільці». Хоча зустрічалися й неблагополучні сім’ї під час роботи. Доводилось спілкуватися і з наркозалежними. Років зо 3 працювала листоношею, а потім у 2006 році пішла кондуктором на автопідприємство. Вставати треба було ні світ, ні зоря, й додому повертатись, коли за вікном глибокі сутінки. Та й на ногах майже увесь час вистояти під час руху автобуса не так і легко. А ще – вивчити рух усіх маршрутів. Їй і зараз часто телефонують, запитують, коли там який рейс буде? За кілька років люди полюбили її та ще й досі дивуються, куди ж поділася їхня Анжела?
– На кожному маршруті у кондукторів є такі люди, які вже тебе знають, ставляться, як до своєї. Наприклад, бабуся з кравчучкою: хоч ти її не знаєш, а допомагаєш. Є такі, що кажуть: «Де це ти пропадала? Ми за тобою заскучали?». Починають розпитувати, що я і як, – каже жінка.
Пів року, як Анжела Дубровіна працює касиром на тому ж таки ПрАТ «Тальнівське АТП 17137». Каже, що змінювати роботу не хоче. За час роботи і покуматися з колегами встигли, і здружилися: з дівчатами разом їздять влітку відпочивати у Чеснопіль, Піщану – збирати восени гриби, на лящів чи карасиків з вудками – на Тарасівку, на берег Тікича. А от нещодавно вибралися на прогулянку до палацу Шувалова.

Марина КАМІНСЬКА