900 метрів дороги до Тальнівського терцентру встелили щебенем та втрамбували

«Вчора тут ще не так було весело їхати…»

Відтепер до Тальнівського районного територіального центру соціального обслуговування, що знаходиться глибоко в лісопарку, доїхати можна не тільки на легковому авто, а й на вантажівці. Більше того, можна навіть розвернутися та розминутися, не втискаючись машиною в узбіччя та молоді пагони, що густо поросли по обидва боки ґрунтовки. Цей відрізок дороги завдовжки 900 м став ширшим у 2 рази порівняно з шириною асфальтованого покриття, що йому передує. Міська рада, депутати відгукнулися на прохання терцентру та організували роботу на ґрунтовій ділянці шляху, орієнтовна вартість якої – 20 тис. грн.. На виконання затратили 2 дні. Допомогли реалізувати заплановане місцеві підприємці, зокрема Петро Чубань, керівник Тальнівського райавтодору, та Володимир Орлов, начальник Тальнівського щебзаводу. Завдяки їм із технікою та щебенем (а його використали 70 тонн) проблем не виникло.

Хто їздив хоч раз до тер центру, той знає, що треба бути асом за кермом, щоб подолати ґрунтовку з глибокими наїждженими коліями та ямами, у яких, особливо після дощів, стоять озера. В цьому неодноразово переконувалися й ми. І на пропозицію в. о. міського голови Василя Сідька виїхати на місце і переконатися у протилежному, бо дорогу другий день, як приводили до ладу, погодилися без вагань.

–Вчора тут ще не так було весело їхати, – відзначає Василь Петрович, коли асфальт обривається і починається та сама ґрунтова дорога, що веде до терцентру. Машину, якби їхали кількома днями раніше, підкидало б на коліях. Проте їдемо спокійно. – Цю дорогу ми плануємо взяти на баланс, щоб міська рада могла виділяти кошти та підтримувати дорогу в належному стані. Дивишся, по кадастровій карті вона виділена з лісопарку, але юридично вона нічия, – пояснює.

На час нашого приїзду на цій дорозі вже добряче попрацював грейдер. Ще здалеку чутно, що працює важка техніка. Зупиняємося на ділянці, яка була однією з найпроблемніших (а таких тут кілька). Дорога встелена щебенем, його втрамбовують. Попри роботу, що кипить, рух на дорозі не припиняється: хтось тягне в руках кравчучку, прямуючи в сторону терцентру, нас минає жінка з собакою. За кілька хвилин під’їжджає ще одне авто, здіймаючи куряву. Це директор терцентру Сергій Шпичак.

–Сергію Михайловичу, як дорога хороша, це не означає, що по ній треба летіти, – жартує міський голова, коли той виходить з авто. – Скажіть, чому раніше цю дорогу ніхто не робив, чому вона «зависла»? – запитує.

–Всі писали, що до цієї дороги не має діла, вона нічия, ні в кого на балансі не стоїть, – відповідає Шпичак. – Але адресу ж дали? Дали. А як, цікаво, їхати до тієї адреси, вертольотом? Продукти до терцентру привозимо щодня. Доставляли обладнання, ліжка медичні – така здоровенна машина, насилу провів отам на поворотах, – показує рукою. – Якось навіть перевантажували у меншу, бо велика не зайшла. Треба зробити нормальну дорогу, бо й великі машини сюди їздять. А якби була дощова весна, то канави – не проїдеш. Довелося навіть користуватися іншою, вужчою. Колись сюди скришу привозили з кар’єру, але вона була з глиною – розтовклося, не довго держалося.

–Якщо потроху її робити щороку, – каже Сідько, – то буде толк.

Нас минає жіночка на велосипеді, видно, що їхати на цьому транспорті тут їй нелегко. «Бачите, людям тепер незручно на велосипедах їздити, – додає очільник міста, – тепер треба асфальтувати.

Ольга ОСІЯНЕНКО