«15 кілометрів крізь небо в дронах»: як тальнівські волонтери відвідали земляків на Запорізькому напрямку

Коли асфальт ховається в темряві ночі, а фари автівки вихоплюють лише кілька метрів розбитої дороги попереду, уся диванна філософія про «втому від війни» зникає сама собою. Тут, на шляху до Запорізької області, починаєш розуміти справжню, оголену ціну кожного кілометра.

То була ніч на 26 червня. О третій ранку, коли тилові міста бачать найсолодші сни, у салоні волонтерського авто пахло смачними стравами, якимись невловимими спеціями та домом. Цей аромат, дбайливо закритий у реторт-пакети жінками з різних сіл Тальнівщини, неможливо сплутати ні з чим.    

Того дня дорогоцінний вантаж на передову везли наші земляки: Василь Данилюк, Олег Цимбал та Валентин Качур. З ними вирушив журналіст нашого видання. Чоловіки їхали автівкою пана Валентина – завантаженою так, що аж просідали ресори. Вони були зосереджені, жартували рідко. Адже кожен розумів: там, на «нулі», у складі 2-го механізованого батальйону 153-ї окремої механізованої бригади тримають оборону побратими Валентина. На передовій вони найбільше прагнуть відчутного зв’язку з рідним домом, заради якого й стоять на захисті. Що ж везли подорожні на фронт?  

Усім миром, від хати до хати

Цю передачу збирали так, як уміють лише наші люди, коли прокидається ота запекла українська впертість, – усім миром. Поки хтось, розводячи руками, каже: «Я маленька людина, від мене нічого не залежить», інші здійснюють такі речі, які насправді тримають фронт.

Гастрономічний десант. Два дні без перепочинку жінки з команди Людмили Перцевої смажили, варили, пекли, нарізали, вакуумували, закривали автоклави, біля яких чаклували Володимир Калина, Володимир Драгун та Сергій Мазур. Приготували для фронту багато різної смакоти. Ба більше, пані Людмила поділилася макаронами зі своїми посестрами – «Павлівськими бджілками». Ніна Ковальчук передала їм томатний сік, потрібний для закриття зразів у реторт-пакетах.

Сім’я Любові й Івана Корчевних віддала сім ящиків молодої картоплі, яку волонтерки оперативно стушкували з м’ясом. Свіжі огірки від цього ж подружжя поїхали у вакуумних упаковках до бутербродів у найгарячіші точки, зокрема й на Запорізький напрямок. Справжнє тепло рук подарували через домашні пиріжки Людмила Шлапак і Катерина Безугла. Пеклися вони з молитвами. Це відчувалося відразу.  

Фронтовий побут. «Мошурівські павучки» передали маскувальні сітки, сухі перші страви (супи й борщ), горішки в пакетиках. Усе це рятує військових у ті грізні миті, коли з міркувань безпеки не можна розпалити вогню.  

Олег Цимбал подбав про кожну «дрібницю»: плівку для бліндажів, газові балони, лопати (нові й власноруч реанімовані), цвяхи, сокири, саморобні скоби й багато іншого «заліза». А ще – ковдри й навіть килим, аби вберегти бліндаж і старесеньку вояцьку хату від вологості. Не залишився осторонь і підприємець Володимир Мовчан, який оперативно відреагував на запит волонтерів і забезпечив захисників дефіцитними каністрами.

Обереги. Найчутливіший вантаж – малюнки й обереги від учнів Білашківської гімназії – ховали найближче. Дитячі нерівні літери «Повертайся живим» зворушували: від них у дорослих чоловіків на фронті клубок підкочується до горла.

За всю цю колосальну підтримку хлопці щиро дякували нашим добросердним землякам, а волонтери вкотре переконалися: допомога доходить прямо в руки, і на неї дуже чекають.

Старенька хата і 15 кілометрів пекла пішки

Волонтери гостювали в бійців цілий день. Братерська зустріч й адреналін змили втому, поступившись місцем щемливому відчуттю фронтової реальності. Військові запросили земляків до своєї тимчасової оселі – старенької хатини, що бачила не одне покоління мирних українців, а тепер стала прихистком для захисників. Умови тут спартанські, та й побут скромний. Тому господарі й гості розташувалися надворі.

За розмовами бійці розкрили ту правду життя, яку ніколи не покажуть у красивих звітах. Про неї варто задуматися жорстоким і байдужим, які вважають, що війна десь далеко – лише за стрічкою новин.   

«До позицій нам добиратися 15 кілометрів, – спокійно, аж наче буденно (від чого стає ще моторошніше) розповідає один із бійців. – І наше небо постійно вороже. Дрони висять цілодобово, шукають будь-який рух. Автівкою туди їхати – чисте самогубство, спалять за хвилину. Тому йдемо пішки. Уявіть: 15 кілометрів ногами в повній амуніції, тягнучи на собі зброю, боєкомплект, воду. Крок – і випробування на витривалість. Проте коли знаєш, що в наплічнику лежать оці вакуумовані  домашня картопля з м’ясом чи бутерброд… Знаєте, воно дає шалений прилив сил. Розумієш, що за тобою стоять дім, громада, люди. Про тебе не забули».

Під час зустрічі Олег Цимбал дістав із машини особливий скарб – кілька новеньких державних прапорів. Бійці брали їх до рук з особливою повагою. За хвилину маркер уже скрипів по жовто-блакитній тканині, залишаючи автографи українських звитяжців, котрі своєю власною кров’ю та потом пишуть історію нашої Свободи. Ці знамена повернуться на Тальнівщину як найвища реліквія. Особливим і щемливим моментом стало й те, що військові передали для редакції газети два свої шеврони – символи братерства, мужності та незламності підрозділу.

Післяслово

Цей день пролетів як одна мить. Короткі обійми, міцні чоловічі рукостискання, від яких німіють пальці. Волонтерам час було рушати назад, а хлопцям – знову перевіряти зброю, пакувати наплічники й готуватися до тих пекельних 15 кілометрів під прицілом ворожих безпілотників.

Експедиція повернулася на рідну землю під ранок, коли сонце розрізало туман над Тальнівщиною. Утомлені, з гудінням у голові від важкої дороги, але з абсолютною впевненістю: з такими воїнами й з таким тилом ми не маємо права опускати руки. Допомогу доставлено точно в ціль.

А Тальнівщина вже знову кипить роботою. Шелестять пакети, закипають казани – це починається збір на наступну поїздку. Адже байдужість сьогодні – то зрада тих хлопців, які просто зараз ідуть свої п’ятнадцять кілометрів пішки під ворожим небом. Ця війна – одна на всіх. І вистояти в ній можемо тільки разом.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Ігор Новицький: партнерство з CEJA відкриває нові можливості для молодих фермерів України

Читайте нас також в Telegram!