Вісті Черкащини Творець Гетьманщини, який довірився Москві: 369 років тому помер Богдан Хмельницький
Сьогодні, 6 серпня, минає 369 років від дня, коли в Чигирині обірвалося життя Богдана-Зиновія Хмельницького
Зміст
1.Від шляхетського сина до реєстрового козака
2.Особиста образа, що стала іскрою великого вогню
3.Від повстання до держави: народження Гетьманщини
4.Дипломатія в лещатах: від Стамбулу до Москви
5.Спадщина, яку неможливо скасувати
6 серпня 1657 року (27 липня за старим стилем) гетьман Війська Запорозького помер після інсульту. Йому було 61. Поховали його через місяць у родинній Іллінській церкві в Суботові поруч із старшим сином Тимішем. З того часу минуло майже чотири століття, а ім’я Хмельницького досі стоїть у центрі української історичної пам’яті – як полководця, дипломата і творця першої модерної української держави на карті Європи.
Від шляхетського сина до реєстрового козака
Богдан Хмельницький народився 27 грудня 1595 року (6 січня 1596 за новим стилем) у Суботові, тодішньому Київському воєводстві Речі Посполитої. Батько Михайло походив із дрібної руської шляхти герба Абданк, служив у коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, а згодом був чигиринським підстаростою. Мати Агафія Ружинська походила з козацького або шляхетського роду Ружинських. Ця суміш шляхетської освіти й степової волі сформувала характер майбутнього гетьмана.
Освіту він здобув у Львівській (або Ярославській) єзуїтській колегії – вивчив латину, польську, риторику, історію. У 1620 році разом із батьком пішов у молдавський похід. Під Цецорою Михайло загинув, а Богдан потрапив у турецький полон, де провів близько двох років навчився мови південних сусідів. Повернувшись, став реєстровим козаком, брав участь у походах, служив у Чигиринському полку, їздив у делегаціях до короля.
До середини 1640-х він був типовим представником козацької старшини середньої ланки: мав хутір, родину, повагу серед своїх і певний досвід спілкування з королівським двором.
Особиста образа, що стала іскрою великого вогню
Саме особистий конфлікт із польськими панами став тим детонатором, який багато істориків називають безпосереднім приводом до повстання 1648 року. Після смерті могутнього магната Станіслава Конецпольського його син Олександр вирішив “навести лад” у володіннях. Чигиринський підстароста Данило Чаплинський, виконуючи волю магната, почав тиск на Хмельницького.
У 1646–1647 роках Чаплинський кілька разів наїжджав на Суботів: грабував майно, спалював хліб, відбирав документи на землю. Під час одного з нападів слуги підстарости жорстоко побили сина Хмельницького (ймовірно, Тимоша або Юрія) на чигиринському ринку. Дитина від побоїв ледь вижила. Одночасно Чаплинський викрав жінку, з якою овдовілий Богдан жив і збирався одружитися – Гелену (Мотону), “степову Олену”. Її силоміць оголосили дружиною Чаплинського і навернули в католицизм.
До речі, Богдан Хмельницький був одружений тричі у різні роки свого життя: з Ганною Сомківною (приблизно у 1625–1627 роках), з Мотроною (Оленою) Чаплинською (у 1648 році) та з Ганною Золотаренківною (влітку 1651 року).
Хмельницький шукав справедливості. Він звертався до судів, до сейму, особисто до короля Владислава IV, який навіть підтвердив його права на Суботів. Але королівська влада в Речі Посполитій уже не могла стримати свавілля магнатів. Польські юристи прямо казали: без згоди Конецпольського справу не виграти. Коли Чаплинський арештував самого Богдана, той лише завдяки заступництву козацьких друзів і, за переказами, самої Гелени вийшов на волю. У грудні 1647 року Хмельницький із невеликим загоном і сином Тимішем втік на Запорожжя.
Там, на Січі, особиста образа злилася з накопиченим гнівом реєстрового козацтва, селян і міщан проти польських порядків, унії, панщини й свавілля шляхти. У січні 1648 року козаки обрали його гетьманом. Так розпочалося велике повстання.
Від повстання до держави: народження Гетьманщини
З’єднання козаків Хмельницького з кримцями Тугай-бея, фото: Вікіпедія
Хмельницький виявився не просто бунтівником, а стратегом. Він швидко уклав союз із кримським ханом Іслямом III Ґераєм. У травні 1648 року козацько-татарське військо розгромило поляків під Жовтими Водами і Корсунем, взявши в полон обох коронних гетьманів. Далі – Пилявці, облога Львова, символічний в’їзд до Києва – столиці давньої Русі. За рік часу повстання, яке поляки думали швидко загасити, переросло в національно-визвольну війну.
Але головне – не самі перемоги. Хмельницький почав будувати державу і так з’явилася Гетьманщина: власна адміністрація, полково-сотенний устрій, суд, фінанси, дипломатія. Козацька держава на території сучасної України, яка вперше після Київської Русі та Руського королівства заявила про себе як окрему політичну одиницю на карті Європи. Зборівський договір 1649 року формально визнав козацьку автономію. Навіть поразка під Берестечком 1651 року і Білоцерківський договір не змогли знищити створену структуру. Гетьманщина стала фактом, який проіснував понад століття.
Для української державної традиції це мало колосальне значення. Козаки не просто повстали – вони виокремили територію, населення й інституції з тіла Речі Посполитої. Це був перший успішний досвід ранньомодерної української державності.
Дипломатія в лещатах: від Стамбулу до Москви
фото: фрагмент картини Ян Матейко “Богдан Хмельницький з Тугай-беєм під Львовом”, 1885 рік
Хмельницький чудово розумів: одна Україна не витримає проти Польщі. Спочатку він робив ставку на Крим і Османську імперію. Татари давали кінноту, але були ненадійними союзниками – грабували, брали ясир, а під Берестечком хан просто зрадив гетьмана. Османський протекторат виглядав привабливо, але він ніс ризик ісламізації, що геть суперечило православним традиціям, а також втрати суверенітету.
Після 1651 року гетьман активніше шукав іншого союзника. Православна Московія здавалася логічним вибором. У січні 1654 року на Переяславській раді козаки після довгих перемовин присягнули цареві Олексію Михайловичу. Березневі статті гарантували широку автономію: власного гетьмана, суд, військо, право зовнішніх зносин (з обмеженнями).
Цей крок виявився доленосним і трагічним одночасно. Москва швидко почала трактувати Переяслав як “возз’єднання” і поступово обмежувала права Гетьманщини. Уже через кілька років цар уклав сепаратний мир із Польщею, нехтуючи інтересами козаків. Почалося те, що пізніше назвуть Руїною. Історичні посягання Москви (потім Росії) на українські землі, які виросли з Переяслава, тягнуться крізь століття і сьогодні відгукуються у повномасштабній війні.
Хай там як, Хмельницький намагався виправити ситуацію. Адже укладав союзи зі Швецією, Трансильванією, відновлював контакти з Кримом. Але часу вже не вистачало. Він помер у момент, коли Гетьманщина стояла на роздоріжжі між незалежністю, поглинанням і все більшими внутрішніми чварами, коли виник славнозвісний жарт, який пояснювала трагедію довгого націотворення: “Де два українці, там три гетьмани”.
Спадщина, яку неможливо скасувати
Т. Шевченко. Смерть Богдана Хмельницького, фото: Вікіпедія
Попри прорахунок із Москвою, Богдан Хмельницький залишається видатною фігурою і як воєначальник, і як державотворець. Він зумів у надзвичайно складних міжнародних умовах (між Польщею, Кримом, Османською імперією, Московією і Швецією) не просто підняти повстання, а створити повноцінну національну державу. Гетьманщина проіснувала понад століття і стала фундаментом українського політичного мислення.
Українці пам’ятають його не лише через перемоги під Жовтими Водами чи Корсунем. Пам’ятають через те, що козаки в середині XVII століття довели: вони здатні відділитися від Речі Посполитої, від польско-литовських впливів в яких загрузли на століття, і побудувати власну політичну спільноту. Ця традиція – від Хмельницького через Мазепу до ХХ століття – залишається живою.
Показово, що навіть через 369 років постать Богдана Хмельницького продовжує викликати запеклі дискусії. Для одних він – геніальний полководець і державотворець, який повернув українцям власну державність. Для інших – політик, чий союз із Московським царством став одним із найтрагічніших рішень в українській історії. Та попри всі суперечності, важко заперечити головне: без Хмельницького сучасна Україна була б іншою. Саме він виборов для українського народу шанс на власну державу. І хоча Гетьманщина згодом втратила незалежність, сама ідея української державності не зникла. Вона відродилася під час Української революції 1917–1921 років, була реалізована із проголошенням незалежності у 1991 році, а сьогодні українці зі зброєю в руках знову захищають свою державу від російської агресії – продовжуючи боротьбу, що триває вже не одне століття.
Читайте також: Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію
Читайте нас також в Telegram!
