Найвдаліший проєкт Симона Петлюри: як українська пісня підкорила світ

Ви, мабуть, не раз чули українську колискову “Ой ходить сон коло вікон”? А чи знаєте ви, що, імовірно, саме вона лягла в основу найвідомішого джазового стандарту всіх часів? І цю українську мелодію відтворювали найславетніші співаки Луї Армстронг та Елла Фіцджеральд, Пол Маккартні та Дженіс Джоплін. А все — завдяки Симону Петлюрі та Олександрові Кошицю, які спільними зусиллями здійснили неймовірно успішний прорив української культури. І можливо, саме їм ми маємо завдячувати тому, що світ уперше був вражений силою української культури…

Культурна дипломатія Симона Петлюри

“Ви самі знаєте, як фальсифікують большевики (Москва) нашу народну пісню, паскудячи мотиви, наближуючи їх гармонізацію й голосоведення до кацапського, підмінюючи оригінальний текст і сюжети народні штучним паскудним витвором. Все сплановано на те, щоб понизити, подешевити, довести до зникнення, до забуття, або до цілковитого злиття з кацапщиною в большевицькому котлі”.

Так написав у листі до доктора мистецтвознавства Олександра Маценка український диригент Олександр Кошиць, людина, яка чи не найбільше доклалася до приголомшливого успіху української пісні у світі. Цей чоловік дуже добре розумів, чому Росія хоче знищити, примітизувати українську культуру, адже це-шлях до втрати самобутності українського народу, до остаточного його розчинення в совєцькому болоті “какаяразніц”.

Розумів Олександр Кошиць це іще на початку 1919 року, коли Симон Петлюра запросив його, разом із композитором Кирилом Стеценком до себе й запропонував створити “Українську Республіканську Капелу” для культурної промоції України в Європі. Кошиць згадував про це так: “На аудієнції Петлюра, звертаючись до мене, сказав: “За тиждень, щоб була зорганізована для закордонної подорожі капела, а то, – додав жартуючи, – розстріляю!” А для мене особисто капела була край моїх бажань і мрія всього мого життя”.

Але хіба ж міг здогадатися Кошиць, що ця мрія його життя стане сенсацією не лише в Європі, але й у всьому світі?
Утім, схоже, Симон Петлюра у це щиро вірив. Вочевидь, розуміючи вагу культури на політичній арені, він передбачав, що саме українська пісня може відкрити світові самодостатність, самобутність, а отже й зрілість української нації, його принципову відмінність від росіян. Петлюра хотів яскраво засвідчити, що український народ, маючи таку потужну культуру, має право й на власну державність.

Олександр Кошиць потім згадував: “Я раював від думки, що на мою долю випала честь показати всьому світові душу нашого народу – таку ніжну, таку могутню, таку елементарну, а разом і загадкову, як сама природа”.

Український фурор у Європі

На гастролі Українська рес­публіканська капела виїхала у березні 1919 року і за три наступні роки відбулося 207 концертів у 10 європейських країнах. Петлюрівська культурна дипломатія вдалася якнайкраще: критики й преса буквально шаліли від української пісні.

Так, визначний музичний критик, професор Карлового Університету Зденєк Неєдли писав: “Хто пережив і відчув прекрасні співи Української Республіканської Капели, не може не полюбити України всією душею”. А за словами Кошиця, “усе українське стало модним у Празі. Мої хлопці фліртували на всі боки, і чешки тратили голови!”

З тріумфом пройшли концерти й у Франції. Так, французьке видання “L’avenir” від 21 січня 1921 року відзначило: “Український хор не тільки досяг своєї поважної мети, давши докази давньої цивілізації України, багатої національним фольклором, що підтверджує високу культуру народу, він дав більше – приклад надзвичайної досконалості”.

Оцінили українську пісню навіть монарші особи. Віцекороль Ірландії лорд Абердін, побувавши на концерті капели вперше, користався будь-якою нагодою, щоб знову потрапити на їхній концерт. А королева Бельгії Елізабет, за спогадами Кошиця “дуже хвалила наш спів, сказала, що вперше чує щось подібне…”.

Автори бельгійської газети “Ons Vaderland”, схоже, найкраще з усіх зрозуміли задум Петлюри: “Цей військовий чоловік, який дбає за визволення свого краю з-під ярма більшовиків і царистів, вміє більше, ніж воювати. Він знає, що один меч не має сили, і щоб здобути симпатії західноєвропейського світу для своєї батьківщини, він нас знайомить з мистецтвом своєї країни. Україна країна чорнозему, батьківщина Гоголя, робиться тепер для нас країною пісень. Петлюра інтернаціоналізує українське питання піснею”.

Пісенне підкорення обох Америк

На жаль, успіхи української армії були обернено пропорційними до тріумфу капели, яку очолював Кошиць, і до України вона так ніколи й не повернулася. Після європейського турне капела перетнула океан і вже на американському континенті дала майже тисячу концертів. І тут її також супроводжував незмінний успіх.

На виступи в Нью-Йоркському “Карнегі Гол” та в “Президентському Театрі” Вашингтона, а потім і в інших містах Сполучених Штатів Америки і публіка, і преса реагує із захватом. “Цей спів не може бути результатом одного покоління, але багатьох генерацій і дійшов до свого найвищого розвитку тепер під проводом такого генія як Олександр Кошиць. Почути його – це значить усвідомити, що Америка, при всій своїй прославленій механічній цивілізації, все ще має багато чому повчитися в мистецтві від старших країн Заатлантики”, – писали автори видання “Arkansas Democrat” в листопаді 1922 року.

Дослідниця культурної дипломатії Тіна Пересунько стверджує, що за підсумками українських концертів Капели в американській пресі, так само як і в європейській, настає момент розпізнавання різниці між Україною і Росією і їхніми культурами. Вона цитує статтю видання “The Michigan Daily Ann Arbor” про один із виступів Капели: “У всьому тому почувається окремий національний дух, який не має нічого спільного з так званою “російською музикою”.

Істинно світову славу Української національної капели під орудою Кошиця закріпили тріумфальні концерти в країнах південноамериканського континенту – Аргентині, Бразилії та Уругваї, а перед тим – неочікувано тривалий візит до Мексики. Замість 2-х концертів в самій лише столиці цієї держави українці виступили 23 рази, а по всій країні мали 53 концерти.

Мексика просто шаленіла від українських хористів. Підтвердженням цьому є хоча б той факт, що їм вдалося встановити актуальний на той час світовий рекорд чисельності аудиторії хорового виступу: на стадіоні “Пласа де Торос” їх зібралися послухати 32 600 мексиканців.

Українська пісня підкорила і мексиканського президента Обрегона, котрий заявив Кошицеві: “Перший раз в житті я шкодую, що у мене немає другої руки (а руку він втратив на війні) і я не можу вам плескати”.

Українські мелодії завойовують світ

Однак виступи Української національної капели (а потім – хору) не лише залишилися в архівних матеріалах завдяки незмінно захопленим відгукам преси. Вони потужно вплинули на світову попкультуру. Адже в репертуарі капели Кошиця було дві українські пісні, які стали поштовхом до народження потужних хітів, збагативши “скарбницю світової музики”.

Першим таким хітом став “Щедрик” в обробці Миколи Леонтовича. З першого ж виступу капели в Карнегі Хол у Нью-Йорку ця мелодія запала в душу американцям, однак вже 1936 стався справжній прорив, коли співробітник NBC українського походження Петро Вільховський написав англійські слова на мелодію “Щедрика”, і відтоді ця пісня стала всесвітньо відомою під назвою “Carol of the Bells”. Зараз це – одна з найпопулярніших різдвяних пісень у світовій попкультурі. І з’явилася вона завдяки зусиллям Симона Петлюри та Олександра Кошиця.

Але є іще одна історія, про яку я просто не маю права промовчати, адже вона ще сенсаційніша – хоч і не доведена на сто відсотків. Деякі музикознавці свідчать, що одна з найпопулярніших джазових композицій усіх часів – знаменита “Summertime” Джорджа Гершвіна була створена на основі української колискової “Ой ходить сон коло вікон”, яку на американський континент привіз Олександр Кошиць із колегами.

Поширена версія свідчить, що на одному концертів українського хору, яким управляв Олександр Кошиць, був присутнім успішний бродвейський композитор Джордж Гершвін, який якраз міркував над новим проєктом-оперою за мотивами роману Гейворда “Поргі та Бесс”. Вважається, що мелодія “Ой ходить сон коло вікон”, почута ним на концерті, нібито надихнула його на створення колискової для цієї опери, яка зрештою здобулася на світову популярність. Адже 1936 року її виконала джазова співачка Біллі Голлідей і це вивело пісню, що вже отримала власну назву “Summertime”, у число національних хітів.

До початку 1960-х років “Summertime” вже стала мало не обов’язковим стандартом для співаків у дуже різних стилях, а для Луї Армстронга, Елли Фіцджеральд і навіть Дженіс Джоплін вона стала “візитівкою”. Наразі офіційно зафіксовано 80000 версій виконання “Summertime”, і ця кількість щороку зростає. А без нашої колискової “Ой ходить сон коло вікон” її, можливо, не було б взагалі.

Період популярності цього джазового стандарту застав і ймовірний його призвідник: у 30-ті роки Олександр Кошиць продовжує періодично займатися концертною діяльністю, і українські хори під його керівництвом знову й знову виступають у Карнегі-холлі перед тисячними аудиторіями.

Однак світова слава завадила йому повернутися до України, чого він таки прагнув: радянська влада справедливо вважала його націоналістом, а отже, класифікувала як ворожий елемент. Тож до кінця життя Кошиць залишався амбасадором української культури на еміграції.

espreso.tv

Читайте також: Заслужений рибовод на Лисянщині обіцяє накрити стіл військовим до Перемоги

Читайте нас також в Telegram!

20.09.2022 17:37
Переглядів: 178
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.