Лікар-інфекціоніст з Тального Святослав Румянцев: про те, як працюється в умовах пандемії

На тлі останніх подій, коли Тальнівщина побила всі рекорди за кількістю хворих на коронавірус, коли почали вмирати від ускладнень, спричинених вірусом, у сусідніх районах стали поширюватися «страшилки» про це.
Аби почути все з перших вуст, ми звернулися до завідуючого інфекційним відділенням Тальнівської ЦРЛ Святослава Румянцева. Щоправда, на зв’язок він вийшов не відразу, як потім пояснив: працювати доводиться в такому ритмі, що нема часу відповідати на дзвінки. Залишається 4-5 годин на сон, все решта – робота. Напружена, виснажлива, відповідальна. Як на передовій.
– Святославе Станіславовичу, що змінилося в роботі вашого відділення і з якого часу?
– З жовтня, ще за деякий час до введення «червоної зони», почався ріст пацієнтів з ковід, причому важких, з наростаючою дихальною недостатністю. Це змусило нас швидко рухатися: брати дозвіл у НСЗУ на відкриття ковідного відділення. Ми подали документи і Тальньнівську ЦРЛ затвердили, адже відповідаємо усім критеріям та вимогам. Спочатку лікування пацієнтів відбувалося на базі інфекційного відділення – 20 ліжок. Згодом нас перевели у терапевтичне відділення, розширили ліжка до 30 з подальшим запасом на наступне перепрофілювання під ковідних пацієнтів до 60 ліжок. Оскільки потреба щоразу зростає. Сьогодні (розмова записана 13 листопада) відбулася медична рада, ми обговорювали перепрофілювання до половини ліжкового фонду лікарні. Також постало питання – дефіциту персоналу. Медичний персонал хворіє. До того ж, маємо серйозні навантаження: як моральні, так і фізичні, до яких ми зовсім не готові. А ще безкінечні документи, звіти: на область, на швидку, на первинку, у санепідемстанцію. На 8-у ранку, на 15-у, на 22-у. Я розумію, що це треба робити, але, як на мене, має бути окрема людина.
– Чи хворіли ви на коронавірус, адже у вас постійний безпосередній контакт з хворими?
– Як лікар-інфекціоніст, добре розумію весь процес. Я пішов у приватну лабораторію і здав аналізи на напруженість імунітету. Людина може заразитися і не хворіти. В неї виробляються антитіла. На якийсь період часу вона захищена від повторного зараження. Оскільки я дивлюся щонайменше 40 пацієнтів в день, то, якби не було цього захисту, я б хворів. А взагалі, медперсоналу багато хворіє і вже перехворіло чимало. Теж з пневмоніями, з гарячками.
– Яка вікова категорія ваших пацієнтів? Хто найчастіше хворіє?
– Це не скільки дорослі люди, стільки ті, що мають супутні захворювання: бронхіальна астма, цукровий діабет, особливо цукровий діабет, серцево-судинні захворювання, імунодефіцити. Відбувається накладання супер-інфекції ковід на супутні захворювання. Такі пацієнти хворіють вкрай тяжко.
– Доводилося чути про те, що людей, які самостійно приїжджали у приймальне відділення, відправляли додому. Як найчастіше потрапляють пацієнти на стаціонарне лікування у ваше відділення?
– Найчастіше по швидкій. Щоправда, є й такі, що приїжджають самостійно на приймальне відділення лікарні. Але, на жаль, ми не можемо госпіталізовувати пацієнтів, які самостійно звертаються в медзаклад. Ми їх відправляємо до сімейного лікаря, який має зробити мінімальні обстеження, встановити підозру і дати електронне направлення на госпіталізацію. Лише тоді я оглядаю людину. І якщо не бачу показників на госпіталізацію: дихає нормально, показники кисню в крові в неї нормальні, я їй відмовляю, навіть, якщо вона приходить з направленням. Тобто ми беремо пацієнтів, які дійсно потребують допомоги. У нас немає таких, що кажуть: «Може, додому нас на ніч відпустите». Наші пацієнти середньої важкості, які переходять у важкі.
– Ви розділяєте пацієнтів на підтверджених ковідних і тих, хто чекає результатів аналізів?
– Дуже слушне питання. Відверто кажучи, ковід має таку клінічну картину, що її ні з чим не переплутаєш. Покласти хворого з грипом до ковідних пацієнтів – такого нема. Ми вже здобули цей досвід, чітко розбираємося у клініці. Тут головне – фінансовий компонент. НСЗУ платить виключно за підтверджених пацієнтів. Ми ж беремо всіх, допомагаємо всім, а там уже: ковід чи ні – то паперові справи. Як лікар, я бачу, що це типова клінічна картина ковідної інфекції, хоча лабораторно не підтверджено. Ми рятуємо всіх.
За цю ніч, наприклад, у нас пішло 17 балонів кисню. Маємо 34 пацієнти на ранок. 3-є – на штучній вентиляції легень, тобто їм іде цілодобова подача кисню. На балонному кисні було ще 2 пацієнти, яким необхідний 100-відсотковий чистий кисень. Проста концентраційна апаратура, яка виробляє кисень, їм не допомагає. Наш директор Олег Володимирович Солодько зумів налагодити постачання балонів, хоча це зараз велика проблема для усієї країни. Кисневими концентраторами ми теж забезпечені. Нам повинні прийти високопоточні кисневі концентратори, тобто апаратура, до якої підключаються штучні вентилятори, і ми зможемо подавати кисень з апаратури, а не балонний. Ви тільки уявіть собі: раз у пів години балон вагою 70 кг треба міняти. А молодший персонал – в основному жінки. Санітарочки, медсестри, це вони бігають щопівгодини, міняють ці балони: викочують, редуктора переключають. З киснем на даний момент нема проблем. Чекаємо на концентратори.
– Вкрай важких пацієнтів ви переводите у реанімацію?
– На рівні ковідного відділення створено реанімацію. Всі ШВЛ та реаніматологи працюють в ковідній реанімації. У нас 4 реаніматологи.
– Стало відомо, що з 14 листопада відміняють «червону зону» в районі, натомість вводять карантин вихідного дня. Батьки перелякані, вже не знають, чи пускати дітей до школи, садочка? Ваші прогнози?
– Оцінювати ситуацію треба з різних кутів. Ніхто не знає, скільки триватиме пандемія, але й зупинити все ми теж не можемо. Ми розуміємо, що на літо інтенсивність інфікування на 40-50 % спаде. Буде, як цього літа, можливо, й менше. Ми не зможемо зупинити вірус, закриваючи все на місяць. З іншого боку: якщо закривати школи, то їх треба до кінця травня закрити. А наступного року як? Це почнеться соціальний конфлікт. Тут дуже тонка грань. Нікому не вдасться сховатися в погребі. Не вийде. Але карантинні обмеження, обсерваційні та «червоні зони» придумані не для того, аби люди не хворіли, а щоб хворіли не всі разом. Щоб з цим могла справитися система охорони здоров’я. Наприклад, зараз 33 пацієнти в стаціонарі, а якщо не ввести обмеження, то їх буде 70-100. І вже якійсь частині точно не вистачить кисню, чи навіть лікаря, чи медсестри – просто не вистачить. Але хворіти все одно всі будуть.
З колективним імунітетом наразі сумно. Я перевірив у себе імунітет, він доволі високий, і перевіряю у пацієнтів, які хворіли ще влітку чи навесні. У них після перенесеного захворювання був високий імунітет, а на осінь він уже вполовину менший. Я до чого веду: колективний імунітет – це правильно, але він дуже нестійкий, втрачається. Повторних захворювань фіксуємо чимало. Причому, якщо перший раз – незначна температура, відсутність нюху та смаку, то другий раз уже клінічно важче. «Вакцинація?» – запитаєте. Треба побачити вакцинованих людей, побачити через лабораторні аналізи їхній імунітет. Плюс відсутність серйозних побічних дій від вакцини.
– Щоб ви, як інфекціоніст району, хотіли б сказати людям?
– Хочу сказати, будьте уважні до себе і бережіться. Найперше, обмежуйте контакти з «кашляючими та пчихаючими» людьми. Старшим людям – обов’язково обмежити контакти з дітьми, хоча б до весни. Оскільки діти самі не хворіють, а заразити старших людей можуть. Особливо треба бути обережними тим, хто має супутні захворювання: цукровий діабет, серцево-судинні хвороби. А молоді більше дбати про старших: привезти їжу, антисептик, не пускати їх у магазини, транспорт, громадські місця. Оскільки важкий хворий – це травма і для медичного персоналу і для родини.
Ліна ЯЛОВСЬКА

19.11.2020 09:00
Переглядів: 7303
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.