Фотографія, яку Степан Юренко забрав на фронт

– 15 років тому померла прабабця Ксенія, – розповідає 27-річний Андрій Паславський зі Звенигородки Черкаської області. – Серед речей знайшов фото її батька Степана Юренка з побратимами. На звороті він підписав: «Знімались 20/12 1917 г. на німецком фронту». В руці тримає інше фото. Що саме на ньому – розібрати важко. Із цього знімка почалося моє дослідження родоводу.

Степан Іванович родом із села Нерубайка – тепер це Новоархангельський район Кіровоградської області. Закінчив три класи церковно-парафіяльної школи. Перша світова війна почалася, коли дід був на два роки молодший за мене тепер. Знав грамоту, тому його взяли в артилерію – розраховував координати для стрільби з гармати. Робив це без усяких таблиць, показники знав напам’ять.

Під час Другої світової війни його забрали на Урал у складі трудової армії. Вижив і повернувся додому – більшість дороги добирався пішки. У рідне село потрапив по перших заморозках, у рукавицях на ногах.

Працював на землі, ростив із дружиною семеро дітей. У старшому віці розносив пошту й чергував на пожежній вежі. Помер 1963-го.

Восени я перебирав родинні фото. Серед них трапилася одна значно давніша від решти, дуже вицвіла світлина. Там зображена прапрабабця Вустя – дружина Степана, їхні діти Лукія й Опанас, її сестра Текля і молодший брат Степана – Охрім. Збільшив на комп’ютері знімок із фронту. Виявилося, у прапрадіда в руці – саме це фото. Очевидно, це була єдина картка з дружиною й дітьми. Взяв її на війну.

Ми сім’єю створюємо сучасні копії старовинних українських намист. Зробили їх десятки, але в нас не було ні низки чогось родинного. А на цій фотографії жінки мають на шиях коралові намиста. На пізніших знімках жодних прикрас немає. Ймовірно, виміняли на хліб у міжвоєнні часи.

Автор: Ірина ЛЕВИЦЬКА, фото надане Андрієм ПАСЛАВСЬКИМ