''Час рухається, коли займаємося буденними справами. На свята він зупиняється''

У давнину колядували вночі.

Православна церква України готова перенести святкування Різдва з 7 січня на 25 грудня, але віряни поки що проти, каже предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній. Три роки українці мають вихідний в обидві дати. Коли змінять думку?

– Людям важко відмовитися від звичного. Точна дата народження Ісуса невідома. Варіант 7 січня виведений за юліанським календарем, що почав діяти за римського імператора Юлія Цезаря 45 року до народження Христа. Ґрунтувався на спостереженнях вавилонських та єгипетських вчених. По суті, язичницький. Із X століття астрономи й математики працювали над його вдосконаленням. 1582 року Папа Римський Григорій XIII затвердив точніший календар. Його назвали григоріанським. Різдво змістилося на 25 грудня. Пише gazeta.ua

Олена ЧЕБАНЮК, 64 роки, фольклористка. Народилася 10 червня 1955-го в Києві. Мати – фізик, батько – журналіст. Киянка в шостому поколінні. У сім’ї зберігали українську мову та звичаї. Закінчила філологічний факультет Київського університету. Працювала в Інституті мистецтвознавства. Захистила кандидатську дисертацію ”Весняні ігри українців”. Старший науковий співробітник відділу української та зарубіжної фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського. Понад 40 років досліджує український народний календар. Автор збірок ”Календарно-обрядові пісні”, ”Жниварські пісні”, ”Купальські пісні”. Цікавиться сучасним фольклором та антропологією супротиву. Опублікувала статті ”Фольклор помаранчевої революції”, ”Зима, що нас об’єднала, була важкою”. Співавтор книжки спогадів учасників Революції гідності ”Майдан. Пряма мова”. Щонайменше двічі на рік їздить у фольклорні експедиції. Протягом останніх років працює у південно-східних регіонах. Овдовіла 2018-го. Син 31-річний Олексій – біофізик

Перейшли на новий календар насамперед там, де мала вплив католицька церква. Навіть після об’єднання частини православних із католиками Берестейською унією 1596 року і появи греко-католицької церкви, в Україні дотримувалися старого календаря. Не сприймали григоріанський і більшість православних. Мовляв, порушує церковні канони, змінює вікові традиції.

1923-го скликали всеправославний конгрес, на якому обговорювали календар. Естонія та Фінляндія почали святкувати Різдво 25 грудня. Згодом на це перейшли Константинопольський патріарх, Кіпрська, Грецька, Румунська, Албанська, Болгарська, Чеська православні церкви. Російська і залежні від неї дотримувалися старого.

Зараз дата Різдва має три складові – народження Ісуса Христа, астрономічні обрахунки й політичний вектор. Від них залежить культурний зміст, яким наповнюють подію.

Деякі різдвяні звичаї мають дохристиянське коріння.

– В основі язичницького календаря були спостереження за природою. З часом природні події наповнювали культурними смислами. Так у Різдві поєдналися народження нових Сонця, Бога і року.

Язичники цьому періоду приділяли багато уваги. Десь 13 грудня – теперішнє Андрія – час найдовших ночей і коротших днів. Люди не знали астрономічних законів і боялися, що Сонце не відродиться і все живе пропаде. Відбували містерії-розігрування. Андріївська калита, наприклад. Усі кусають корж, що символізує сонце. При цьому жартують і веселяться – відроджують природу, бо сміється тільки живе.

Давня традиція збирання родини на Різдво. Вірили, що зі “смертю” Сонця починався хаос. Щоб пережити це, зібрати світ до купи, рідним на Святвечір потрібно бути разом. Тому їхали звідусіль, аби побачитися. Діти несуть вечерю до хрещених батьків, сусідів, друзів і людей, які залишилися без родичів. Це єднання за допомогою їжі, обмінюються калачами й кутею.

Діти прийшли колядувати до сільської хати на Тальнівщині, 1928 рік

Коли починали готуватися до Різдва? Що мали зробити до свята?

– Передовсім прибирали в домі. Це час переходу в новий рік. Щоб рухатися далі, треба впорядкувати свій світ. Викидали непотріб, вимивали все, вивішували нові рушники, на вікна – витинанки.

Розвішували павуків. Це суто українські новорічні іграшки із соломи, з’єднаної у вигляді багатьох ромбів і квадратів – модель Всесвіту. Пізніше додався біблійний переказ. Цар Ірод переслідував сім’ю малого Ісуса, вона сховалася в печері. Павук засотав її павутиною. Коли прийшли воїни, вирішили, що до печери ніхто давно не заходив, і подалися далі.

Купували обнови: для куті – горщик, для столу – скатертину.

Обов’язково забивали свиней. Готували холодець, печеню, ковбасу, кров’янку, сало й шинку. Робили це зазвичай на Ігнатія – 2 січня. Навіть найбідніші намагалися вигодувати кабанчика до Різдва. Це була тотемна тварина більшості слов’янських племен, доведено археологічними знахідками. В 1960-х біля Києва в Дніпрі виловили дуб із вбитими іклами кабанів. Вепр – могутня тварина, якій поклонялися.

Напередодні Різдва – Святий вечір. Стіл застеляли соломою, підлогу – сіном. Зараз це трактують як символ народження Ісуса Христа у яслах. У давнину – поєднання світу людей і природи.

Полотно “Вечорниці” написав Ілля Рєпін 1881-го в маєтку Тарновських у Качанівці – тепер Ічнянський район на Чернігівщині. Митець відвідував навколишні села та замальовував розваги молоді. Зазвичай вечорниці починалися пізньої осені й тривали всю зиму

На кути клали часник – як оберіг. На покуті ставили дідух – останній забраний із поля сніп збіжжя. Заносив найстарший у родині. Зерно – символ предків і зв’язку між смертю та життям.

У найважчі часи страв було три – узвар, кутя і хліб із сіллю. Ще могло бути сім або дев’ять – непарні числа вважали символами повноти. За християнською традицією – 12 страв, за кількістю апостолів.

Вечерю починали з появою першої зірки на небі. Дітей відправляли подивитися, чи зійшла. Її очікування пов’язане з міфом про народження Ісуса Христа – як на небі, так і на землі. Про його появу сповістила нова зірка на небі. Її помітили три волхви, які пішли поклонитися новому Богу.

Чи відрізняється теперішній святковий стіл від давнього?

– Кулінарний код Святого вечора й Різдва – один із найархаїчніших. 6 січня – ще піст, тому вживають пісні страви. Обов’язково кутю. Символізує єдність із померлими предками. Мак у ній мав значення оберега, мед – солодкого життя. Обов’язково має бути борщ із грибами чи рибою. Вареники – з картоплею, капустою, гречкою, горохом, квасолею. В Одеській області у селищі Доброслав готують їх із халвою. Мабуть, це сучасний замінник конопляного насіння, маку або макухи. Риба має бути й окремо. Бо грецькою криптонім Ісус Христос Божий Син виходить “іхтіос” – риба. Капуста тушкована – найхарактерніша страва для Поділля. Місцями її готують із пшоном і називають “хапта”. Хліби – книші, калачі, пиріжки.

Уявляли, що в момент Святої вечері в домі присутні предки. Вони сидять на лавах. Тому перш ніж сісти, гуцули дмухали на те місце. Приходять і всі духи. Є звичай кликати мороз. Хазяїн із ложкою куті виходить на поріг і каже тричі: “Мороз-мороз, іди до нас куті їсти”. А потім: “Якщо не йдеш на цю вечерю, то й у Петрівку не приходь. Не морозь наше збіжжя та овечок. Бо будемо тебе залізною пугою бити”. Закликали і “чорну бурю” та “градову хмару”. Гуцули ще кличуть ведмедя, вовка. Всіх треба запросити й задобрити.

Кутею та хлібом зі столу обов’язково потрібно поділитися з домашньою худобою. Показати єдність із нею. На Миколаївщині та Одещині дотепер залишився звичай виносити кутю на стіл, загорнутою в рушник, або в рукавицях – символи достатку. Дітей у цей час просить квоктати, мукати, бекати й мекати – щоб розмножувалося господарство.

На Закарпатті до 1945-го не було куті. Замість неї пекли круглий хліб із діркою посередині. Туди насипали зерно і ставили колоски. Називали карачун. Він був символом свята. Хліб – це божество, круглої форми, як сонце. Опівночі його мили у воді. Розстеляли рушник від порогу до столу і котили по ньому. Залежно від того, як падав, передбачали, яким буде рік. Скоринкою додолу – сприятливим, перевернеться – будуть зміни в житті родини. Він усі свята лежав на столі. Потім давали худобі та птиці.

Наступного дня рушали колядувати. Яка природа цього звичаю?

– У цей час межа між світами зникає, за давніми уявленнями. Духи приходять нас привітати. Колядники ходили вночі. Ніч магічна й пов’язана з потойбіччям.

Християнська традиція наділяє колядки іншою функцією – вітання з народженням Ісуса. У 1700-х видали почаївські богогласники з релігійними колядками. Вони набули популярності й замінили давні.

Ходили переважно молоді люди. Бажали достатку і гараздів, щоб усе плодилося. Їм віддячували ковбасою, книшами, хлібом. Старші збирали на церкву і якісь громадські справи.

Найкраще збереглася традиція колядування у Карпатах. У ватазі є міхоноша, звіздар і “береза”, який керує дійством. Ідуть – співають одне, біля хати – інше. Є пісня, яка так і називається “підстінною”. В ній питають, чи можна зайти. Хазяїн запрошує. Колядники співають кожному члену родини. Якщо цього року в хаті хтось помер, виконують окрему колядку й небіжчику. Тоді сідають за стіл, пригощаються. Встаючи, співають “столову” колядку – подяка столу. Надворі ще можуть водити круговий танок для пасічника – скидаючи в центр шапки й бартки. При цьому співають: “Ми тут їли, ми тут пили, жеби бджоли вам доїли”.

Бійці Української повстанської армії виготовляли листівки до Різдва методом штампування у криївках і підпільних друкарнях. З 1946-го закордонні частини Організації українських націоналістів видавали якісні картки в німецьких містах Регенсбург, Зальцбург, Новий Ульм і Мюнхен. Поширювали поміж вояками, які вітали ними друзів і рідних

Крім Святого вечора є Щедрий вечір. Що в них спільне?

– Щедрий вечір – це дублювання. Він випадає на ніч між Маланкою і Василем. У такому вигляді Святий вечір був у давнину. Бо маланкування архаїчніше від різдвяних традицій. Там основне – хаос. Перевдягання і маскування свідчить про прихід духів. Серед них обов’язково дід і баба – наші предки, які давно померли і ми не знаємо їхніх імен. Коза – символ достатку. Дід заводить козу і вона помирає, за сюжетом. Її оживляють. Це означає відродження природи й прихід нового року.

Різдво, Маланка й Водохреща – головні зимові свята. Останнім завершують цей період – “застрелюють коляду”, “виганяють свято з хати” – б’ють качалками чи палицями по одвірках, віконницях. Кажуть “Іди кутя із покуття”. На Миколаївщині та Одещині стріляють із рушниць угору. На Івана 21 січня свята закінчуються. Тому кажуть – святкуємо від Романа до Івана.

Вважали, час рухається тільки тоді, коли займаємося буденними справами. На свята він зупиняється. Тому в ці дні не бралися за роботу, ходили в гості.

У радянські часи народні традиції нівелювали. У 1990-х Ви відроджували та популяризували обрядовість українців. Що вдається найскладніше?

– Якщо звичай помер, його не відродити. Та святкування Нового року до 1917-го не було знаменною подією. Було Різдво й Маланки. Радянська влада проти них боролася, але люди завішували вікна ковдрами і все одно збиралися за різдвяним столом.

До 1937 року не могли перебити це. Тоді придумали нове свято – радянський Новий рік, який святкуємо по сьогодні. Це виявився вдалий проект. Мороз як небезпечну стихію замінив веселий Дід Мороз. Його кликали, як і колись на Святу вечерю. Нова міфологія була звернута до дітей, вони росли у цій культурній парадигмі.

А Різдво жило. Як тільки попустило режим, хор “Гомін” Леопольда Ященка (створений 1969 року, заборонений як “націоналістичний” 1971-го. – Країна) відвідував українські родини Києва і вітав із народженням Христа.

Ви збираєте спогади по селах. Старші люди передають традиції дітям?

– У якому б атеїстичному дусі не виховували попередні покоління, вони знають про звичаї. Хоча в школі пресували за колядування й щедрування. Створювали патрулі з начальника пошти, директора школи й секретаря сільради. У них вдома був і стіл накритий, і вечерю носили. Але мусили ганяти колядників. Багато залежало від місцевого керівництва. Бувало, заплющували очі.

Молоді покоління теж цікавляться традиціями. Вбачають у дотриманні традицій ґрунт для відродження національної свідомості. Звичаї ж красиві, атракційні, привабливі. Інтернет і соцмережі тут багато додають. Бо будь-яка традиція модифікується, варіюється. У застиглій формі може померти. Якщо є простір для нового – традиція не переривається.