”А я їм ковбаску порізала, поклала, перехрестила їх, і побажала їм добрих господарів”

─ Звичайно міняється, ─ каже тальнівчанка Віра Безвершенко . ─ Якщо вже в Тальному , Катеринополі, Ватутіному не тільки говорять, але й здійснюють стерилізацію безпритульних тварин, значить, змінюється. Ми тут не відкриваємо Америку, а йдемо шляхом цивілізованого світу, адже кожна безпритульна тварина дає приплід два рази на рік. Інколи за раз собака може привести до 10 цуценят. Якщо нічого не робити, то за якийсь час це ціла собача армія. І людям клопіт, і собакам горе. А ще скільки проблем із вакцинацією. Чула недавно по радіо, що Євросоюз виділив кошти, щоб у Західній Україні провести заходи із вакцинації диких, лісових тварин. Уявіть, навіть диких! Оскільки їм не можуть зробити ін’єкції, то з гелікоптера розкидають їжу, лисичка з’їдає – і вакцинується. Ось так люди дбають і про оточуючий світ, і про своє здоров’я. У багатьох європейських країнах про таку хворобу як сказ уже давно забули. Тож вони бояться, щоб наші уражені звірі не мігрували до них. А нам ще (ой скільки!) треба потрудитися, щоб здолати цей недуг на своїй землі. Навіть у великих містах не всі розуміють, що треба дбати про вакцинацію собак та кішок. Але й те добре, що процес пішов. І наш регіон не пасе задніх.

─ А я незадоволена ставленням наших людей до тварин, ─ відповідає звенигородчанка Марина Кузьменко. ─ Це варварство чистої води. Розмовляла недавно з однією дамою, що живе в селі неподалік. У неї 4 кішки, вона їх принципово не стерилізує, бо “любить кошенят”, а потім цих же кошенят, яких буцімто любить, залишає біля шкіл та дитячих садочків, базару. Логіка така: стерилізувати дорого, таблетки від запліднення давати – гріх, роздати – проблематично, бо їх до десятка, а викинути пізньої осені перед морозами – саме те. Питаю: “Тобі їх не шкода?” “А я їм ковбаску порізала, поклала, перехрестила їх, і побажала їм добрих господарів,” ─ каже. Все! Совість у жіночки чиста! І байдуже, що третина тих кошенят загине, одне чи двоє, якщо пощастить, знайдуть господарів, а інших штовхатимуть ногами, поки не здохнуть або собаки не з’їдять. Оце любов! Видно з галузі психіатрії. Я вже мовчу, скільки потенційної шкоди можуть принести викинуті звірята людям: від з’їдених курчат, курей до невиліковних захворювань. Але ж у пані совість чиста. Та й кошенят вона “любить”.

Валентина МЕЛЬНИЧЕНКО