Вісті Черкащини Жителька Бахмута знайшла на Лисянщині другий дім і названу доньку
Війна відібрала у неї будинок, велике домашнє господарство, рідне місто. Надію на повноцінне життя жінці вдалося віднайти на Лисянщині: тут вона отримала спочатку прихисток і необхідну допомогу, а потім у неї з’явився новий дім, знайомі, друзі.
Наталія Іванівна Поспелова родом із Бахмута, більшу частину життя прожила в цьому, раніше квітучому місті на Донеччині. Через напад росії на Україну у 2022-му вся рідня, сусіди, знайомі роз’їхалася світом. Сама вона разом із сином перебралася до Кам’яного Броду, де купила хату.
« Ми спершу й не думали виїжджати. Вірили, що «фортеця» встоїть, нам обіцяли, що Бахмут захистять. Коли вже обстріли посилилися, стало вибухати на вулиці і в дворах, ми з сином Андрієм вирішили покинути Бахмут і пробиратися подалі від фронту. Останньою каплею став обстріл лютневого ранку 2023 року. Я пішла доїти корів у повітку, а коли вийшла надвір, на місці хати побачила купу цегли, дим і попіл. Корови, виходить, врятували мене від смерті, а я їх не могла захистити: вигнала за ворота, попрощалася в сльозах як з членами сім’ї. Вони такими й були мої шість красунь-сименталок. Давали добре молоко, яке в скрутний час виручало і нас, і сусідів, і військових. Ми залишили там частинку життя, вірніше її жорстоко відібрали у нас росіяни. Повернення назад вже не буде, це – біль, яка ятритиме душу до кінця моїх днів, але я не почуваюся нещасною. Завдяки добрим, небайдужим людям, яких я багато зустріла на лисянській землі», – розповіла колишня бахмутянка.
У свої 72 роки Наталія Іванівна, пройшовши крізь пекло війни, втрати, зневіру, поневіряння здобула знову сенс життя. Каже, багато в чому завдяки соціальному працівнику Ганні Смілянець, яку інакше як своєю донькою не називає. Вона не просто сумлінно виконує свої професійні обов’язки, надає послуги, а щиро переймається болями і проблемами кожного свого підопічного, яких у неї десять у Кам’янобрідській громаді. Її ніяка робота не лякає: може і дров нарубати, і води наносити, і попрати, і в магазин сходити, і, якщо буде потреба, захистити. Адже ця молода жінка ще й мисливець, добре володіє зброєю. З Наталією Іванівною у Ганни відразу виникли приязні, по-людському теплі стосунки. Вони навіть у вихідні дні телефонують одна одній, розмовляють на різні теми, як мама і донька. І обоє переживають за Андрія, який зараз воює на Донецькому напрямку. Чоловік не зміг довго сидіти в тилу, і попри те, що має з дитинства проблеми із зором, попросився до лав ЗСУ. І там, на фронті, свій солдатський і чоловічий обов’язок виконує з честю: Андрій Поспелов нагороджений медаллю «За стійкість та відвагу», має Відзнаку міністра оборони України. Дома його чекає мама і жителі Кам’яного Броду, які пишаються своїм героїчним земляком. Справжній дім для людини там, де добре і затишно твоїм рідним, і який хочеться оберігати і захищати від ворогів.
Іван СМОЛІЙ
