Невідомий подвиг Шушківської вчительки
У 1943 році партизани задумали здійснити бойову операцію щодо розгрому таращанського гебітскомісаріату. А для цього необхідно було передислокувати до Уманського партизанського загону окремі групи бійців, а також зброю, боєприпаси, продовольство. Своєрідною базою на цьому шляху мала слугувати школа з селі Шушківці на Лисянщині – конспіративна квартира вчительки Галини Бездітної. Там партизани збиралися, ночували, а потім через зв’язкових перебиралися в партизанський загін, який дислокувався з Пехівському лісі.
Через деякий час «Надю», така була її конспіративна кличка, викликали до штабу і доручили виконати перше важливе завдання: завербувати, тобто схилити на свій бік коменданта Греблянського куща поліції. Адже для здійснення такої масштабної бойової операції, як знищення таращанського гебітскомісаріату, потрібно було залучити місцевих людей, які служили у силових структурах окупантів: поліції, жандармерії, гебітскомісаріаті. Галина Іванівна готувалася до цього непростого «побачення з комендантом із деяким острахом, адже добре розуміла, що ризикує не тільки своїм життям, а й долею доньок Ліни і Люди. Через деякий вона сповістила партизан, що завдання виконала.
Школа в Шушківці була розташована у зручному місці на околиці села, обсаджена великими деревами, за якими розкинувся фруктовий сад. Обіч стояв сарай, заповнений сіном. У ньому й збиралися підпільники. Вдень відпочивали, харчувалися, а вночі групами виходили в Пехівський ліс. Все йшло начебто вдало. Але через убивство партизанами одногоз фашистських прислужників, зраду одного з підпільників, операція провалилася. Після цього було розгромлено підпільно-партизанську групу, більшість її членів була заарештована. Були викриті всі конспіративні квартири, в тому числі і в Шушківці. 24 вересня 1943 року Галину Бездітну арештували, посадили на підводу і відправили до Чапаєвки Таращанського району.
«Дуже добре пам’ятаю ту фатальну ніч, коли забирали маму. Спочатку почувся страшний стук у двері та вікна. Потім поліцаї вдерлися в хату, шастали по кімнаті, щось пили, їли, голосно сміялися, крутили патефон, а тоді платівки розбивали. Потім наказали мамі одягатись. Вона одягла свою чорну шубу і квітчасту вовняну хустку. «Не плачте, — сказала нам. — Я завтра повернусь». Її повели раннім досвітком, і більше ми не бачилися…», – згадує її донька Людмила.
У таращанській тюрмі розпочалися допити, тортури. Через кілька днів заарештованих відправили в білоцерківську в’язницю.Після визволення Києва
в листопаді 1943 року всіх в’язнів білоцерківської тюрми терміново гестапівці почали вивозити. Одних знищували, інших відправляли в тюрми. Однієї ночі охоронники роздягли всіх до спідньої білизни і стали виводити на подвір’я, заганяти на машини. Галину Бездітну вивезли на так званий «майдан гестапо №7» і там розстріляли. Вона одна з багатьох маловідомих героїв,завдяки яким і стала можливою перемога 75 років тому.
Іван СМОЛІЙ