Вісті Черкащини Найсмачніші овочі у Лисянці ростуть на Курінному кутку
Віктора Піддубного в Лисянці знають як знавця історії краю, патріота селища і професійного овочівника. Він одним з перших підтримав декомунізацію назв вулиць, запропонувавши перейменувати свою вулицю Ватутіна на Курінний куток. «Так її називали ще з давніх- давен, коли тут стояв козацький курінь. При будівництві хати я натрапив на місце, де стояла сторожова вежа. Я навіть прикріпив на своєму будинку табличку з цією назвою, замовив ще кілька для сусідів. Однак люди, здебільшого пенсіонери, чомусь досі тримаються за стару назву. Можливо, вже після перемоги, цього російського ката-генерала викинемо з України і забудемо назавжди», – поділився чоловік.
А поки що на Курінному кутку Віктора Васильовича, особливо з настанням весни, шукають городники-любителі. Майже 30 років займається тепличним вирощуванням розсади перцю, баклажанів, капусти, огірків та помідорів. Він одним з перших, тільки настає весна, пропонує їх жителям Лисянщини. Але передує тому, зізнається, чимало клопотів. Адже за зеленими пагінцями, котрі тягнуться до сонця, треба доглядати, як за малою дитиною: контролювати температурний режим, вчасно поливати, аби не пересихали, але разом із тим у жодному разі не переливати.
–У вирощуванні розсади є багато нюансів. Важливо, аби була температура повітря не менше 20 градусів. Тому практично цілодобово, як було холодно, опалювали дровами, – розповідає він. – Підживлюю землю гноєм, дефекатом, торфом. Адже від ґрунту багато що залежить. Не підживиш – не матимеш урожаю. Але з кожним роком стає все складніше утримувати парникове господарство. Важко знайти перегній, бо тваринницькі ферми ліквідували, виросла в ціні плівка, яку треба міняти через рік, не кажу вже про вартість дров, електрики.
Можливо, на перший погляд, і здається, що клопоту із вирощуванням тих же огірків немає. Однак роботи з цим – ой як багато. Виростити їх – тяжкий труд. «Це нерви та недоспані ночі. Бо якщо допустиш помилку на певному етапі, втратиш хороший урожай. Важливо, щоб огірок був смачним, хрумким та безпечним навіть для діток. Тому ніякої хімії не визнаю», – переконаний господар.
А ще, як наголошує Віктор Васильович, вкрай важливо любити те, чим займаєшся. «Треба вміти відчувати рослину. Я от по листках бачу, чого їй не вистачає », – каже чоловік. Він за фахом плодоовочівник, тому добре розуміється у цій справі.
Щодо збуту, то реалізовують вони вирощену продукцію на «П’ятачку» і на лисянському ринку. Раніше їздив, каже, і по сільських базарах із зеленою продукцією, але в більшості сіл вони зникли, тож тепер доводиться задовольнятися лише Лисянкою.
Звісно, така робота не завжди належно поціновується. Адже покупець хоче придбати якнайдешевше, а людина, котра тяжко працює, вирощуючи продукцію, повинна, як мінімум, повернути витрати. Та, як зізнається Віктор Васильович, не завжди так буває. Однак не ремствує – справа, якій він віддав частину свого життя, приносить і задоволення і прибавку в сімейний бюджет.
На запитання: чому ж вирішили займатися такою нелегкою справою, відповідає, що колись побачив як розбирали теплицю на колишньому Почапинському цукровому заводі і вирішив її купити. «Спробував. І мені, як-то кажуть, пішло в руку. Звісно, я постійно вчуся. Випробовую нові методи, підходи. Інакше не вийде. А ще неабияк допомагає у цьому дружина. Вона – надійна помічниця та порадниця. Бо самотужки важко усьому лад дати», – зазначає господар.
Іван СМОЛІЙ
Читайте також: Одна з наймолодших професорок України народилася на Тальнівщині
