На Катеринопільщині браконьєри відстрілюють лебедів

Коли фотографуєш лебедів, фото 100% матиме успіх в Інтернет-мережі. Ці дивовижні граційні птахи є окрасою будь-якої водойми. Люди за багато кілометрів їдуть, аби ними помилуватися. Згадаймо, хоча б, як навесні катеринопільчани тішились світлинами лебедів на місцевому ставку. Щодня рахували, сперечалися, скільки їх є. Мабуть, мало хто не залишив собі фото на згадку. Краса, та й годі. Мешканці, гості селища любувалися цими величними пернатими, пов’язували з ними надії на краще. Адже лебеді — символ вірності та любові.
Схожа картина була і в Гуляйполі на Катеринопільщині. Хто спостерігав за краєвидами Тікича, бачив у водоймі кілька лебединих сімей. Досі птахи почувалися там в абсолютній безпеці. Завели потомство, хлюпалися у рясці та раділи сонечку. А люди раділи їм, ніби дорогим гостям. Так було досі. Поки не розпочалось полювання.
— Сиджу на березі рибалю, — розповідає місцевий житель. — Краса навколо. Тиша. Тільки пташки щебечуть та жаби кумкають. Аж тут — бах-бах. Два великі лебеді здійнялися у небо. А малих четверо у воді плачуть, скімлять, не знають, що робити. Бах! Один птах, що літав, упав. Малі — до нього. Другий підлітає, кричить, плаче, дітей в очерет гонить, потім знов угору здіймається. Як це можна витримати? Не сила дивитись. Оце тобі відкриття полювання!
Гуляйпільці кажуть, що так того підстреленого лебедя ніхто й не шукав. Він тиждень кис у воді, а, можливо, і нині там. Через пару днів, за розповідями місцевих, над мостом, практично в центрі села, підстрелили ще одного птаха. Впав у плавні. Другий лебідь довго кружляв над місцем трагедії, побивався.
— То це ж тільки початок, — уболівають люди. — До кінця полювання, мабуть, усіх лебедів переб’ють. Навіть маленьких. Добре, що хоч по нас поки не стріляють. Хоча в минулі роки страшно було з двору вийти, дріб стукотів і по воротах, і по даху. До нас сюди з’їжджаються з усього світу. Тут не лише місцеві мисливці. І з Черкас, і з Києва є. До трьох ночі п’ють. Потім бахкають. Практично в людських городах. На левадах. Чи вони голодні? Чи в них грошей на їжу не вистачає? Чи дуже постріляти хочеться? То хай візьмуть свої пляшки та бахкають по них у чистому полі. Навіщо тварину життя позбавляти? Бідні лебеді ледве вижили на весняних пожарищах, то тепер на них інша напасть!
Найбільше гуляйпільців дивує безглуздя цього дійства. Підстрелених птахів практично ніхто не шукає. Убив, та й по всьому. Деякі ще довго мучаться, помираючи. Що буде з другим птахом, мисливців теж не цікавить, як і те, що буде з лебедятами, які осиротіли.
До слова, в минулому році мешканці сусіднього з Гуляйполем села Бродецького звернулись до нашої редакції, аби ми допомогли прилаштувати підстреленого лебедя на зимівлю. Ми його тоді відвезли в Тальне до волонтерів, які, не вагаючись, прийняли птаха. Щобільше, возили його на обстеження, потім на операцію в Умань, не шкодуючи ні власних зусиль, ні коштів. Якось так: хтось хильнув, бахнув, та й спить спокійно, а хтось потім лікує, годує, виходжує…
Задля справедливості зауважимо: мисливці теж бувають різні. Єрківські, скажімо, в березні морозного 2018-го рятували диких водоплавних птахів, підгодовуючи їх із плота.

Тетяна ІВАШКЕВИЧ