Звенигородку стали називати містом троянд

Цього літа Звенигородка буквально потопає у морі квітів, приваблюючи звенигородчан і гостей міста своєю впорядкованістю. Квітники стали окрасою центральної магістралі – проспекту Тараса Шевченка. Чорнобривці, майори, айстри, ромашки милують зір перехожих. В центрі, неподалік від приміщення районної ради, вони займають найбільшу ділянку. А вздовж алеї біля міського парку на сотні метрів пломеніють троянди.
Краса!

– Такій кількості квітів могли б позаздрити навіть великі міста, – діляться своїми враженнями гості Звенигородки.
– Справжнє місто троянд, – не стримує свого захвату киянка Яна Яворівська, яка приїхала на вихідні до знайомих.
– Місто тисячі троянд, – уточнює один з перехожих.

Й він майже не помилився. Близько тисячі цих божественних квітів, як називали у старовину троянди, прикрашають сьогодні місто. Серед них й ті, що їх закупили та висадили восени минулого року, якраз під перший снігопад. Багато хто пророкував тоді, що саджанці пропадуть.
І – помилився.

– Завдяки снігу в ґрунті накопичилася необхідна для троянд життєдайна волога, а весною ріст їм дали дощі, – розповідає майстриня з благоустрою комунального підприємства «Добробут» Звенигородської міської ради Людмила Струтинська, яка й була ініціатором створення цієї краси. – Підтримали ми їх і в спекотні літні дні, постійно поливаючи…

Ми – це сама Людмила Струтинська і її невтомна помічниця Оксана Лихопій, які, буває, починають поливати квіти ще на схід сонця: о четвертій – п’ятій годині ранку.
Починалося ж все з двадцяти кущиків, які десь надибала Людмила Леонідівна. Потому їх ставало все більше. Бачачи, як, квітуючи, все кращою стає Звенигородка, підтримав починання Струтинської й міський голова Олександр Cаєнко: хоч як би не було сутужно з бюджетними коштами, знаходили і знаходять у міськраді можливість виділити якусь дещицю на квітникарство.

Хоч, як би там не виходило, ніколи й ні до кого не ходила з протягнутою рукою майстриня з благоустрою. Як ось й з чорнобривцями було. Позичила вона якогось року знайомих підприємців два кілограми насіння чорнобривців, пообіцявши, що віддасть «з процентами». І що б видумали? Зібравши по осені й висушивши насіння належним чином, віддала вже майже п’ять кілограмів його. А ще мала чим засіяти значно більший, аніж до цього, квітник.
Ось так і квітує з весни до пізньої осені Звенигородка, що й справді стала містом тисячі троянд, а Людмила Леонідівна все не заспокоюється.

– Мрію, щоб у нашому місті було не менше п’яти тисяч троянд, – зізнається вона.

Хоч знає, що від мрій до дійсності – відстань чимала…

Михайло НЕЧАЙ