Замість ловити браконьєрів на Тікичі, у Звенигородці шмагають базарників

Базар у Звенигородці починається далеко від входу до місцевого ринку: вже на розі центральної магістралі – проспекту Тараса Шевченка і вулиці В’ячеслава Чорновола як місцеві, так і приїжджі з довколишніх сіл жіночки, як правило пенсійного та передпенсійного віку, розкладають картопельку, кабачки, петрушку, кріп. Одним словом – зелень. А далі…

Далі, як каже мій знайомий, дід Степан, «все, що душі угодно». Торгують там усім. Одягом і взуттям, медом і кролями. Городиною і біжутерією. У великих і менших наметах, на столиках і просто неба, на землі. Поряд з наметом, від якого розходиться запах копченостей, веселоокі жіночки розіклали молочні продукти: «Беріть сир. А сметанки вам не треба? Така смачна, ось покушайте!» Неподалік на розкладачках – те, що називають «одягом з Європи». Потенційні «європейці» з Мурзинців, Кобиляків та інших сіл району оцінюють той чи інший прикид. Статечно, без зайвого поспіху. Продавці й покупці, як і належить, ведуть себе чемно – ніяких тобі суперечок чи, тим більше, взаємних образ і крику.

І раптом…

На базарі оголошується «шухер»: біля палаток та лотків з’являються браві хлопці, які явно відрізняються від покупців. Невдовзі чується моторошний крик і ґвалт в одному з рядів. В центрі уваги – базарна перекупка і гевал у напіввійськовому однострої. Тупцюючи довкола якогось півдесятка окунців, викинутих отим напіввійськовим на асфальт, налітаючи на продавців і покупців, вони тягнуть кожен до себе автоматичні ваги. І хоч щоразу ваги переходять у руки гевала, жіночка не припиняє своїх спроб заволодіти ними.

В короткій перерві між тим двобоєм, намагаюся вияснити, що тут відбувається. Чоловік у напіввійськовому, пред’явивши посвідчення, відрекомендовується співробітником одного з управлінь, покликаного боротися з браконьєрством на водних просторах.

– Риба, якою торгують тут, крадена, з гесівської водойми, – впевнено заявляє він. – В цієї жінки – також, бо документів на рибу в неї немає.

Що на Гнилому Тікичі, особливо в районі ГЕС охочих до риби, яка потрапляє потім на базар, видимо-невидимо, знають не тільки у Звенигородці. Проте чому крайньою при цьому виявилася жіночка з десятком чи півдесятком окунців? Чому саме на неї спрямував свій грізний погляд служивий? І навіщо відбирати у неї ваги?

На ці та інші запитання конкретної відповіді я не почув. Служивий, знову відбиваючись від наскоків власниці вагів, твердив в основному, що він, мовляв, на службі й виконує свою роботу. Оце і все.

Аби дізнатися більше, я декілька разів намагався зв’язатися по телефону з управлінням, названим ревним захисником рідної природи, проте окрім коротких гудків так нічого й не добився. В районному відділку поліції лише розводили руками: нічого, мовляв, не знаємо, нічого сказати не можемо. Як і на запитання, хто ж конкретно відповідає за збереження рибних запасів на Тікичі і хто має віднаджувати звідти браконьєрів. Бо ж торгують виловленою рибою наймані реалізатори і одноразові атаки на них погоди на рибному фронті не змінять. Тим більше, що під руку служивим потрапляє базарна «мілюзга», як от і згадана вище жіночка. А тих, хто приторговує багатокілограмовими коропами та товстолобиками, їхні господарі забезпечують справними документами, які засвідчують, що риба виловлена в приватному ставку. Вірять цьому чи ні хлопці у напіввійськових одностроях та з крутими посвідченнями, стверджувати не будемо. Проте, що обминають отой своєрідний рибний ряд – це факт. Не вірите – можете пересвідчитися будь-якого базарного дня, побувавши тут.

Петро ЛИСЕНКО