У Звенигородці відкриють ще один ринок

У ході відкриття значно розширеного міського ринку, проблему зі стихійною торгівлею на прилеглій до нього вулиці В’ячеслава Чорновола було вирішено. Щоправда, деякі з тамтешніх підприємливих мешканців стали торгувати тим чи іншим дрібним товаром просто зі своїх дворів. Проте це не суперечило загальноприйнятим правилам і вимогам карантину на час епідемії коронавірусу – головне проїжджа частина вулиці була вивільнена для проїзду автотранспорту. А нещодавно торгівля розгорнулася й у дворі учбово-виробничого підприємства УТОСу (Українського Товариства сліпих), розміщеного на цій же вулиці. Територія підприємства від воріт до виробничих і складських приміщень – сотні квадратних метрів, отож розвернутися торговому люду є де. Торгують тут фруктами, овочами, молоком, сиром, іншими продуктами. А он – цілі ряди з промисловими товарами. Справжній тобі ринок!

– На «старому» ринку нас відтіснили аж в останні ряди, – розповідає жінка, яка продає молочні продукти, – тому покупців до нас пробивалося мало. А тут конкуренції немає. До того ж і плата за торговельне місце значно менша.

– Там би я стояла зі своїми помідорами й цибулею до обіду, – говорить їй сусідка, – тут же за кілька годин майже спродалася…

Задоволені «новим базаром» і жителі міста, передусім пенсіонери, які мешкають на центральних вулицях: не треба далеко ходити і ніякої штовханини.

– Не все тут, правда, є, – чуємо від літніх жіночок, які тільки-но прицінювалися до кавунів, – і вибір невеликий. Проте з нашими пенсіями і того досить.

Вигоду від надання існуючих площ під торгівлю мають і самі господарі підприємства, основною метою діяльності якого є захист інвалідів по зору, їх трудова, соціальна та медична реабілітація. Адже давно вже «канули в Лету» ті часи, коли звенигородські інваліди по зору, успішно займаючись виробництвом деяких товарів народного споживання, належним чином облаштовували свій побут й дозвілля. Мали вони зокрема і власний магазин та клуб, в якому діяли гуртки художньої самодіяльності. Тут навіть працювала «міні-поліклініка» – медпункт, забезпечений необхідними медикаментами. Та поступово продукція «утосівців» – ті ж, скажімо, прищіпки для білизни, шпильки для волосся чи інші вироби з дроту вже не мала такого попиту, як раніше, а випуск чогось нового вони не освоїли. Тому і в цехах, і адмінприміщенні панує безгоміння, плин життя тут ніби зупинився. Тепер же територія певною мірою ожила і колективу підприємства перепадає якась копійчина за надання торговельних місць.

Інша справа – неналежне дотримання карантинних вимог, передусім так званого «маскового режиму», на що вказали представники контролюючих органів, побувавши тут в один з базарних днів. Проте керівники УВП не вбачають у цьому своєї вини: мовляв, якщо хтось з торговців і порушує існуючі вимоги, то хай і відповідає за це.

Оскільки ж сторони не дійшли до спільного рішення, подальше функціонування «ринку» стоїть під запитанням. Ситуація майже повністю відповідає відомій поговірці: казав сліпий – побачимо.

Михайло НЕЧАЙ