Павло Фоменко гуляє з пітоном

40-річний Павло Фоменко із села Княжа на Звенигородщині вдома розводить удавів і пітонів. Займається цим вже 6 років. Зараз продає 3-річного удава. Плазун важить 3 кілограми і має довжину понад півтора метри.

“Придбав його 2 роки тому. Тоді ж переїхав із Черкас у Княжу. Коли продам удава, хочу взяти королівського пітона. Я не можу назвати це бізнесом, – каже Павло. – Це, швидше, хобі. Щоб добре на них заробляти, треба мати вдома з десяток тераріумів і самих рептилій. Пітон, наприклад, коштує від 2 до 5-6 тисяч гривень. Це звичайні породи. Елітні коштуватимуть від тисячі доларів. Я ж займаюсь цим для душі. В мене був королівський пітон. Мав 3,5 метри. Купили для кафе за 5 тисяч гривень”.

Чоловік часто “вигулює“ в теплу пору року свого удава. Каже, більшість сусідів спершу дуже боялися і звинувачували у пропажі курей. Зараз вже навіть літні жінки не бояться підійти і сфотографуватися з ним.

“Утримувати дорослих пітонів і удавів не складно. Їдять вони не багато і, фактично, раз на місяць. Удава я зараз годую раз у 20 днів. Даю три пацюки і йому того вистачає. Пітону потрібно давати цілу курку. Та, якщо пропустити місяць, з ними нічого не станеться. Удави можуть обходитися без їжі до півроку, а пітони рік. Для свого я не купую корм. Мені щомісяця знайомий безкоштовно присилає. Хоча якби й купував, то це б не дорого було. Один пацюк коштує 20 гривень. Ще їм потрібна постійна теперетура 32 градуси вдень і 25 вночі. Ну, і освітлення. Моя дружина зараз не поділяє мого захоплення. 4 роки тому народилася дитина, і вона з побоюванням почала до цього ставитися. Хоча це саме її ідея була завести плазуна. Завдяки їй я й почав цим займатися. Удав не повзає будинком, а сидить у тераріумі. А от коли жив у Черкасах, пітон спокійно повзав квартирою, коли дитини не було вдома”.

Пітони дуже небезпечні, каже чоловік. Якщо він щось схопить і скрутить, то людина не впорається з ним.

“Свого пітона я позбувся саме через народження дитини. Віддав у черкаський зоопарк. Вони небезпечні. Мають 100 зубів у 3 ряди. Колись і мене вкусив. Але не через свою забаганку. Я сам був винен. Годував його куркою і не відмив руки від запаху. А так робити не можна, бо не можна мати запах кормового об’єкта. Я тоді ледь встиг втекти і закритися в іншій кімнаті. Вичікував, поки він знайде ту курку. Самі ж по собі вони не агресивні. Я їх люблю, бо цікаво за ними спостерігати. Може вилізти на будь-яку висоту. А от гуляти з ними тяжко. Лізе куди хоче і зупинити його складно. Та й на шиї носити 30-кілограмового пітона неабияка справа. Але це потрібно робити. Інакше — здичавіють. Теж саме й з удавами. Колись робив експеремент. У коло ставало чоловік 30 і я серед них. Удав приповз до мене. Може за запахом впізнав. Хоча я дотримуюсь думки, що впізнав мене візуально”.

Своїх вихованців Павло Фоменко не продає будь-кому. Цікавиться, чи знає покупець щось про плазунів.

“Питаю, на скільки добре людина знає поведінку удава чи пітона. Дивлюсь, чи готова до годування плазуна, бо це специфічний процес. Треба або забивати щурів, або виривати їм зуби. Більшість думають, що кинув у тераріум живого пацюка і справа зроблена. А приходить — у рептилії голова відкушена. Гризун може це зробити, а удаву тяжко захищатися. Він має засідати і вичікувати, перш ніж схопить жертву. Якщо покупець розбирається в цьому, то спокійно продаю. Хоча це справа не швидка. Продаж розтягується на пів-року десь”.

Окрім удавів і пітонів колишній черкащанин розводить папуг різних видів. Основний дохід має саме з цього.

Сергій РАДЧЕНКО