Бо ж недаремно носить село ймення козацького…

Картина «Гість із Запоріжжя» є найвищим здобутком у творчості Фотія Красицького – відомого українського художника, внучатого небожа Тараса Шевченка. А працював він над нею не в столиці Російської імперії – Петербурзі, як донедавна твердили тамтешні мистецтвознавці, а в селі Козацькому. Саме так – в Козацькому на Звенигородщині.

До свого «Гостя…» він йшов не один рік, починаючи з навчання в Петербурзькій Академії мистецтв. Ілля Рєпін – наставник Фотія, палко підтримував його потяг до національної української тематики. Звідси й перші картини Красицького – «У найми», «У хаті сільського шевця», на яких зображено убоге існування простого сільського трударя. Потому він створює нові полотна з українськими пейзажами. Серед них – «Подруги», «Біля криниці». Тим часом молодий художник вже прагне йти далі – до витоків козацького духу, який живив і Великого Тараса. Вибираючи тему конкурсної роботи, яка мала завершити навчання в Академії, він зупиняється на історії Запоріжжя. Зосереджено працює над ескізами, вивчає національний одяг, музичні інструменти. Й водночас відвідує зібрання українських художників, жодне з яких не обходиться без запальних волелюбних диспутів. І… потрапляє в поле зору поліції, яка звинувачує групу художників в «українському сепаратизмі». Картини Красицького «Подруги» і «Біля криниці» були вилучені. Дивом уцілів ескіз картини «Гість із Запоріжжя» – його майбутньої конкурсної роботи. Фотій продовжує працювати над нею, проте відчуває, що завершити її належним чином зможе лише в Україні.

І ось такі рідні серцю місця. Зелена Діброва, Тарасівка, Керелівка, Майданівка, Хлипнівка. Далі – Козацьке, куди запросила його сестра. Знайомлячись з селом, нагледів садок з вуликами-дуплянками. І вражений зупинився: саме те, що потрібно для майбутньої картини.

Познайомився з господарями і, запитавши дозволу, звів тут курінь у старовинному стилі. Таким чином отримав сповнене ліричного затишку місце дії картини. Досить легко підібрав типаж козака-запорожця, познайомившись з тамтешнім селянином Семеном Кругляком. То був вилитий козак. Не мав молодий художник проблем і з образом діда-пасічника. Як й з бабусею та внуками. Всі вони написані з місцевих жителів Козацького.

І ось роботу над картиною закінчено.

«…Густе світло надвечірнього сонця щедро заливає садок, де тут і там бовваніють вулики невеликої пасіки, – описує її мистецтвознавець. – А ось і курінь пасічника, біля входу в який сидить геть посивілий господар, колишній запорожець, пригощаючи свого гостя – кремезного козака у синіх шароварах та червоній накидці. Він, після міцної наливки, взявся було за бандуру, та припинив бренькання, коли мати підвела своїх дітей, доньку і сина, аби показати їх гостеві. Гість усю увагу зосередив на хлопцеві, який стоїть, засоромившись, у білій сорочечці та полотняних шароварах. Малий він ще, але вже відчувається в ньому дрімаюча сила майбутнього козака – захисника Вітчизни. І ту приховану силу добре відчув загартований у боях з бусурманами запорожець, пильно і з надією вдивляючись у нащадка батьківської слави. Виросте хлопець і сповнить ті надії»…

А ось рядки з рецензії, опублікованої у львівському журналі «Нові шляхи». Автор порівнює картини художника Васильківського з «Гостем із Запоріжжя» і пише: «Побутові картини Васильківського – історичні твори «Рада», «Козаки» – неглибокі, поверхові і нагадують часто манекенів, одягнених у запорозькі вбрання. З боку історичного позбавлені глибини та духу епохи. Хоч у кожному разі Васильківський, як пейзажист, дорівнює європейським колегам. Далеко глибшу, далеко міцнішу композицію дав Ф.Красицький у картині «Гість із Запоріжжя». Вона сильного кольору, намальована з великим замислюванням до всякої деталі. Всі постаті правдиві, передані з любов’ю, смаком і знанням народного мистецтва».

Перебування в Україні, зокрема на теренах Звенигородського повіту дало поштовх Красицькому й до написання картин «Дорога в село Майданівку», «Село Кирилівка», «Дорога в село Козацьке». Там, в Козацькому, зустрів він і свою Музу – місцеву сільську дівчину Ганну Крекотень, з якою незабаром одружився.

До речі, в Козацькому й сьогодні є чимало типажів для написання картин з «козаччини». Починаючи вже з отамана ГО «Козачанський курінь Вільного козацтва», підприємця, депутата районної ради Олега Голуба. В ході створення цієї патріотично-просвітницької громадської організації він на базі своєї садиби відкрив своєрідний музей українського побуту ХVIII-XIX століть та козацької доби, постійно відкритий для туристів. Тут можна не тільки поринути у сиву давнину, роздивитися та потримати в руках музейні експонати, але й пальнути зі «справжньої» козацької гармати, а вранці погупати в козацькі литаври.

А розповідаючи про діяльність очолюваного формування, Олег Петрович основний наголос робить на історично-патріотичному вихованні молоді. Школярів тут урочисто приймають у джури, активісти куреня беруть участь у шкільних та сільських святах. До речі, на таких святах нерідко бувають і жителі сусідніх сіл а той самої Звенигородки, Підтримують козачани й дружні зв’язки з лисянським козацтвом та козаками села Зелена Діброва Городищенського району, Чорними запорожцями з Корсуня-Шевченківського. Разом з учнями тамтешньої школи відвідали Чигирин та Холодний Яр, пам’ятні Шевченківські місця – Моринці, Шевченкове, Будище, побували у музеї військової техніки у Шампані. А з початком російської агресії на сході країни, козачанські козаки стали волонтерами. Разом з односельцями готували і продовжують готувати вони передачі на передову, із зібраних ними коштів мають допомогу воїни та їхні родини. А до ювілею заснування Вільного козацтва на Звенигородщині за кошти Козачанського куреня та добровільні внески патріотів в селі встановили збірний пам’ятний знак «Борцям за волю України 1917-2017 років. Козакам та старшинам Козачанського куреня Вільного козацтва періоду 1917-18 років на чолі з отаманом Панасом Шаповалом».

І це, каже Олег Голуб, лише початок відродження, бо не може бути переводу козацькому роду.

Феофан БІЛЕЦЬКИЙ

14.08.2018 15:17
Переглядів: 1686
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.