Вісті Черкащини Педагогиня з Калинопільщини мріє про мир та успішну, справедливу Україну
Роксана В’ячеславівна Бойко народилася в селі Гуляйполе на Катеринопільщині (нині Калинопільщина) 26 жовтня 1970-го року в сім’ї Катерини Василівни та В’ячеслава Назаровича Прилуцьких. Батько працював агрономом, мама – вихователем в дитячому садку. Згодом, 1979-го року, Прилуцькі переїхали в Катеринопіль, оскільки батько отримав підвищення.
Навчалася в школі №1, яку закінчила з відзнакою. Далі Уманський державний інститут і вчителювання в Ступичному. 30 років пропрацювала на посаді вчителя біології й хімії. Згодом занурилась у профспілкову роботу: стала головою первинної профспілкової організації школи, потім, в 2020 році, головою районної (нині об’єднаної) організації профспілки працівників освіти і науки. В минулому році за успішну роботу Роксану В’ячеславівну переобрали на другий термін. Активно захищає права освітян трьох громад: Катеринопільської, Мокрокалигірської та Єрківської.
«Престижність праці вчителя зараз занижена, – резюмує посадовиця, аналізуючи сучасну ситуацію. – Тому мало приходить молодих фахівців. Однак маємо надію на покращення. Днями на обласному засіданні профспілки нам пообіцяли збільшити зарплату вчителям на 50 %, сподіваємось, що й про вихователів дитсадків не забудуть».
В Ступичному Роксана В’ячеславівна знайшла свою долю – Володимира Миколайовича Бойка. Чоловік працює на сільгосппідприємстві й підтримує дружину в усіх справах.
Від початку війни жінка активно займається волонтерством (заохотила до нього й матір), є ініціатором створення благодійної організації «Теплий фронт», що надає підтримку військовим (функціонує в Калинополі), а також є учасницею спільноти «Мокрокалигірські павучки», де плетуть сітки, роблять окопні свічки та надають іншу підтримку фронту.
Поміж захоплень пані Роксани – в’язання (зараз в’яже шкарпетки військовим), випічка, квітникарство, подорожі, відвідування музеїв, читання. Любить художню літературу. Як класичних, так і сучасних письменників. Зачитується творами Василя Шкляра, Тараса Шевченка, калинопільської поетки Валентини Казіміренко тощо. Раніше грала на баяні (навчалась в музичній школі). Все життя допомагала стареньким, що проживали поруч. «Мої бабуні! Вони були моїми найкращими подружками», – каже.
Мрії в пані Роксани фундаментальні. Вона з тих, хто прагне щастя не тільки для себе та своєї сім’ї. «Мрію, щоб у нашій країні настав мир, щоб всі військові повернулися додому, до своїх родин. А ще мрію, щоб наша Україна стала багатою, квітучою, щоб було порозуміння між людьми, щоб ми один одного поважали, щоб цінували працю вчителя, медика, щоб шанували старість, пенсіонерів. Хочу, щоб відродились села, стали багатими й квітучими», – зауважує пані Бойко.
Працюючи педагогом, Роксана виховала чимало дітей, дала їм, так би мовити, путівку в життя, багато з них здобули гарну освіту, реалізувались професійно.
Про війну Роксана В’ячеславівна знає не з телеграму і не з телевізора. Двоє із її трьох братів зараз захищають Україну в гарячих точках. Тож сестринське серце завжди поруч з ними, як і думки та молитви.
В цьому році наша героїня відсвяткувала свій ювілейний День народження! Щиро вітаємо її з 55-річчям. Бажаємо сил та здоров’я, успіхів у роботі, душевної гармонії й вірних людей на життєвому шляху. Хай мрії збуваються! Бо вони, як і ювілярка, того варті! Ангелів Охоронців братам та всій родині!
З повагою редакція газети «Новий Дзвін»
