Вісті Черкащини Зустріч, що зігріває серце: як гімназія на Тальнівщині вітала свою героїню
У світі, де війна проникла в щоденність, особливо цінними є миті, коли серце стискається не від страху, а від радості зустрічі, обіймів, сліз, що свідчать: ми живі. Ми є. Ми разом.
Днями у Веселокутській гімназії відбулася подія, яка залишиться в пам’яті кожного, хто був її свідком. До рідної школи повернулася Ірина Григорівна Білокопитська – медична сестра, яка добровільно вступила до лав Збройних Сил України. Її шлях – то голос материнського серця, що промовляє крізь страх, крізь біль, крізь вибір.
Учителька зарубіжної літератури Наталія Оратівська розповіла, як швидко розлетілася новина про приїзд медикині. Її зустрічали як рідну – з теплом, щирістю й вдячністю. Діти бігли назустріч, обіймали її, сміялися крізь сльози. Щастя й туга переплелися в кожному русі.
Ірина Григорівна два роки працювала в гімназії медичною сестрою. За цей час стала для багатьох другом, порадницею, надійною помічницею.
Цей день став подвійним святом. Зі своєю тітонькою приїхав військовий Максим Щербак, який саме завершував свою відпустку. Хоч і без форми, він теж долучився до цієї теплої зустрічі з учнями й учителями.
«Ми молимось, чекаємо і віримо, що «все буде Україна», – завершує розповідь Наталія Оратівська. – Такі побачення з воїнами нагадують нам, наскільки важливо бути поруч, підтримувати одне одного й не втрачати людяність. Кожне, наповнене теплом, увагою і щирістю, створюють місток між фронтом і тилом, між оборонцями й цивільними. У ці миті особливо відчуваєш силу спільноти, віру і надію, що тримають нашу країну. Єдиність та любов до рідної землі стають потужною опорою навіть у години випробувань. Людяність, яку ми зберігаємо попри втрати, стає невидимою й гартованою зброєю, що веде нас до спільної перемоги».
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
