Зі столиці – у село. Як молодий підприємець розвиває агробізнес на Тальнівщині - Вісті Черкащини

Зі столиці – у село. Як молодий підприємець розвиває агробізнес на Тальнівщині

25 жовтня 2020 року в Україні пройдуть чергові місцеві вибори. У цьому році вони відбуватимуться за новою виборчою системою. Окрема увага буде приділена виборам депутатів до місцевих рад. Тож сьогодні ми поспілкувалися з Ігорем Новицьким, який має намір балотуватися у депутати обласної ради.
Ігор Новицький – підприємець, який у свої 30 років не тільки керує потужною сільськогосподарською компанією у с. Криві Коліна, а й очолює «Асоціацію фермерів та приватних землевласників Тальнівського району». До того, нещодавно Ігор Новицький захистив дисертацію і отримав ступінь доктора філософії.
– Ігорю Валерійовичу, ким Ви бачили себе в дитинстві?
– Народився я в Києві, у звичайній родині. Батько за освітою інженер, працював будівельником, мама – бухгалтер. Виріс я на Оболоні, навчався в ліцеї. За результатами успішності, у 8 класі перейшов до спеціалізованого класу з поглибленим вивченням економіки та англійської мови. Це було моє перше досягнення. Батьки забезпечили мені різносторонній розвиток. Я займався спортом: бойовими мистецтвами, футболом, баскетболом. Грав на гітарі. До речі, саме в ліцеї я познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Ми навчалися в одному класі. Потім я вступив у Київський національний торгівельно-економічний університет, а моя дружина пішла навчатися у Києво-Могилянську академію, обоє на економічні факультети. Згодом зрозумів, що мені не достатньо англійської та вступив на філологічний факультет у цьому ж вузі. Навчався на обох стаціонарах одночасно. Ще встигав проходити навчання на військовій кафедрі в інституті оборони. А вже з другого курсу почав працювати менеджером у службі доставки. Спочатку був кур’єром, а потім доріс до менеджера. Був максимально завантажений. З 19 років я жив окремо від батьків. Заробляв на себе і на свій розвиток. Ким себе тоді бачив? Точно, не в селі. Провідним аудитором. Провідним економістом, на кого я вивчився. Це була моя мета, так би мовити.
– Якщо я правильно розумію, Ваше одруження з Анною змінило життєві плани? Чи не так?
– Можна сказати, саме так. У мене був вибір: або забрати красуню-дружину й повернутися з нею в Київ, де у мене на той час була квартира, робота, або ж довіритися моєму тестю Володимиру Петровичу Мовчану, його мудрості, досвіду і разом організували спільний бізнес у його рідному селі. Ми спробували – і у нас вийшло. Хто каже, що мені пощастило, напевне, має рацію. Так, можливо. Але, не забувайте, коли ми починали 10 років тому, у Кривих Колінах не було ніякого бізнесу – ні фірми, ні заводу. Це треба було все створити з нуля. Я гадаю, у мене, як і у кожної людини, у житті з’явився шанс і я його не змарнував. Для цього я працюю по 12-14 годин в день, практично, без вихідних всі ці 10 років. Якщо є відпустка – то це максимум два тижні в рік. Я не можу сказати, що це легко, це виснажливо. Але я звик досягати всього, що маю, своєю працею. Так, елемент родинних зв’язків присутній, але хто знає Володимира Петровича, наскільки він вимогливий, принциповий та справедливий, зрозуміє, наскільки це відповідально – очолювати цілу групу компаній нашого бізнесу. Однозначно, це не лише мої особисті досягнення. Не можу навіть уявити роботу компанії без моєї дружини, яка є нашим фінансовим директором. Вона моя права рука, моя допомога, моє все. А ще ціла команда однодумців, які, зарядившись на результат, працюють до останнього.
– Напевне, у Вашій команді є люди, старші від Вас за віком, чи важко керувати?
– Так, коли тобі 21, то це непросто. Це минуло, коли особисто почав приймати на роботу, люди тоді розуміли, що я їхній керівник, а не онук чи правнук. Я завжди до людей чемний, з повагою. Мене так виховали. Те саме отримую взамін.
– Які життєві принципи Ви сповідуєте?
– Найперше, це – порядність. Якщо пообіцяв – виконай, не можеш – не обіцяй. Порядність в усьому: у фінансових відносинах, у юридичних, у стосунках взагалі. Це основний принцип. Завдячую своїм батькам – вони мене добре виховали. За жодних умов я не буду красти та обманювати. Саме на цьому принципі ми зійшлися з Володимиром Петровичем. Другий принцип – це вірність. Вірність дружині, батькам, людям, які поруч і допомагають, Батьківщині. Їх я ніколи не зраджу.


– Вас однозначно можна назвати успішною людиною. А що для Вас успіх?
– Успіх – це стан душі. Коли ти бачиш результат своєї праці і отримуєш від цього задоволення. Так, коли ти успішний, ти поводиш себе відповідно. Але успіх – це точно не сума грошей на рахунку, не машина, не кількість гектарів у власності. Успішним можна бути в бізнесі, у сімейному житті, у відносинах з батьками або у всьому одночасно.
– Як добре, що у житті Ви зустріли таку людину, як Володимир Петрович Мовчан. Його досвід, мудрість, авторитет та Ваша енергія, розум, наснага і стали, як на мене, рушійною силою, що веде до успіху.
Ви зараз живете у селі, тобто є безпосереднім членом громади. На що найчастіше скаржаться люди, які проблеми їх турбують?
-Основна проблема сучасного села – це відсутність робочих місць. Молодь не бачить майбутнього у селі, виїжджає. Її можна зрозуміти. Щоб зупинити цю негативну тенденцію, треба створювати нові підприємства, фабрики, об’єкти соціальної інфраструктури. Тоді й життя у селі може стати цікавим і перспективним.
Окремо стоїть питання медичного обслуговування. На жаль, багато сіл не мають елементарних фельдшерських пунктів, де людям могли б надати першу медичну допомогу. Обслуговування у районних лікарнях теж часто бажає кращого. Ми, зі свого боку, усіляко дбаємо, щоб Тальнівська ЦРЛ могла надавати людям якісні медичні послуги.
– Давайте тоді поговоримо про реформи, які в останні роки були запущені в Україні. Зокрема, про реформу децентралізації, що стартувала у 2015 році. Якою Ви бачите цю реформу у продовженні?
– Відповідно до реформи, органи місцевого самоврядування мають нести відповідальність за свою діяльність безпосередньо перед виборцями.
Завдяки внесенню змін до Бюджетного та Податкового кодексів України, відбулася фінансова децентралізація, що, у свою чергу, дало можливість передати органам місцевого самоврядування додаткові бюджетні повноваження.
Завершальним етапом децентралізаціїї має стати остаточне формування спроможних об’єднаних територіальних громад, які будуть отримувати достатні ресурси та повноваження для забезпечення якісного життя людей. Податки від прибуткової діяльності та території громади, використання місцевих ресурсів повинні наповнювати місцеві бюджети.
Громади мають отримати інструменти впливу на ключові питання місцевого значення, контролю за ефективністю використання місцевих бюджетів. Як на мене, одним із важливих рішень децентралізації є погодження механізму передачі у власність громад земель сільськогосподарського призначення поза межами населених пунктів. А це значить, що громади можуть вільно розпоряджатися землею. ОТГ можуть розробляти генеральні плани всієї території громади, а не лише в межах населених пунктів, як це було раніше.
– Що, на Вашу думку, може стати запорукою успіху Тальнівщини?
–Свою докторську дисертацію я, невипадково, присвятив тематиці інтегрування агропромислових підприємств задля досягнення максимального економічного ефекту, спираючись на досвід наших підприємств.
Земля – це найголовніший ресурс, який може стати запорукою розвитку нашого району. Саме тому ми приділяємо велику увагу обробці землі та переробці урожаю. Зараз ми маємо виробництво повного циклу – від вирощування зернових до їх переробки та експортування.
Борошно, яке ми виробляємо, це – напівфабрикат. Далі можна його «докручувати» логістично і промислово. Як ми це робимо? По-перше, ми створюємо власний автопарк, що в рази збільшує рентабельність нашого підприємства. По-друге, розширюємо ринки збуту – це маркетинг. І, по-третє, те, що допомагає отримувати додатковий дохід і закриває маркетингову діру – це подальша сировинна переробка: макарони, печиво тощо. Над цим ми зараз працюємо.
Якщо брати кожен окремий регіон, наприклад, Тальнівщину, і переробляти усе те, що тут вирощують, буде можливість подвоїти бюджет. Яким чином це зробити? Це нові, введені в експлуатацію підприємства, склади, а значить – і нові робочі місця. Як наслідок – кращі дороги, школи, лікарні, зрештою, нові ліхтарі за вікном.
Це не буде прибуток, помножений на 2, який отримає виключно власник. Так, власник, безумовно, отримає частку, додаткових 5-7 %, усе решта піде на розвиток інфраструктури. Це будуть податки, внески.
І, звичайно, створювати прозорі інвестиційні програми для бізнесу. Та, основне – потрібно закріпити це все на законодавчому рівні.
Соняшник і пшеницю ми повністю переробляємо, ми навчилися переробляти сою та ріпак, проте дуже мало. У нас є кукурудза – це наше золото, нафтова свердловина. А ми її за безцінь продаємо до Китаю на біоетанолові заводи. А її потрібно не експортувати, а переробляти самим. Адже це – дешеве та екологічне пальне, робочі місця, розвиток територій та збільшення надходжень до бюджету. А ще, і це, мабуть, основне, наша енергетична незалежність – ми зможемо більше не імпортувати пальне з Росії та Білорусії.
– Чи реально втілити такі амбітні плани одній людині?
-Звичайно, одного бажання замало. Щоб були реальні результати, потрібна команда однодумців, людей різнопрофільних, професіоналів, які знають наявні проблеми і як їх вирішувати, енергійних, амбітних і рішучих.
– З Вашої точки зору, що чекає Україну в найближчі роки?
– Зараз ми маємо унікальну можливість зробити нашу державу дійсно європейською. Але це усе буде можливе лише за умови, що кожен, я повторюю, кожен почне щось робити для цього. Щоденно. Не буде більше принципу: «Моя хата скраю». Усі ми несемо відповідальність за наше завтра. Кожен на своєму рівні. І, звичайно ж, це має зрозуміти влада, яка отримала кредит довіри від народу. І тоді про нашу Україну у світі заговорять як про одну з найуспішніших країн світу.

Ліна ЯЛОВСЬКА

02.09.2020 14:50
Переглядів: 2193
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.