Їх люблять за гарне ім’я: про цікавих та багатогранних Валентинів Тальнівщини

14 лютого у світі відзначають День святого Валентина – покровителя усіх закоханих. Власників цього імені у Тальнівській громаді не так багато. Проте кожен з них є цікавою та неординарною особистістю. Отож, знайомтесь.

Спокійний, урівноважений, розсудливий, сильний – таким знають Валентина Михайловича Нишпору з Мошурова. 20 років чоловік очолює школу у селі. Згадує, як прийшов з армії (а служив чоловік в Афганістані), став працювати слюсарем у місцевому господарстві. Саме в той час директор школи Іван Леонтійович шукав вчителя фізкультури і запросив юнака спробувати. Кращої кандидатури годі й шукати: високий, статний, спортивний, має за плечима службу в армії. В інститут вступив поза конкурсом. З того часу Валентин Михайлович вчителює. «Пішов на рік, а затягнуло на все життя», – каже жартома. Перші кроки директорства робив під керівництвом Володимира Миколайовича Синьогуба, тоді він був начальником освіти району.
Чоловік добре розуміє, що у житті головне, а що – деталі. Він поважає своїх колег та вміє знайти підхід до кожної людини. Тому у шкільному колективі, де навчається 177 дітей, панує взаєморозуміння та повага. «Бути керівником у жіночому колективі не зовсім просто, – зізнається Валентин Михайлович, – крім того, додаються проблеми з комунікаціями, дахом, що вимагають капітальних ремонтів. Нашій школі в цьому році буде 47».
– Валентине Михайловичу, ви маєте життєве кредо?
– Тому везе, хто сам себе везе, – не задумуючись, відповідає чоловік.
З ним важко не погодитися – людина сама творить свою долю. А ім’я лише допомагає їй в цьому. Чому його так назвав старший брат з татом, Валентин Нишпора не знає, адже народився він в серпні, та своє ім’я дуже любить. Каже, що День ангела святкує в родинному колі, а наступного дня 15 лютого ще один важливий день для чоловіка – день виведення радянських військ з Афганістану.

Бажаємо вам, Валентине Михайловичу, мирного неба над головою, поваги від колективу, любові від родини та друзів. Нехай успіхом увінчаються усі ваші задуми й плани.
– Музику не залишу ніколи, це те, до чого я прагну, чим я живу, – каже Валентин Качур, знаний на Тальнівщині музикант, баяніст, виконавець народних та естрадних пісень. Нині він концертмейстер у Тальнівському будинку культури. До цього працював акомпаніатором колективу «Ордана», засновника якого – Миколу Олександровича Вовка – вважає своїм наставником та вчителем, керував хором ветеранів війни і праці. У складі народного колективу «Джерела», куди Валентина нещодавно запросили, посилено готується з колегами до звітного концерту. Окрім культури, Валентин Миколайович працює продавцем у магазині «Крафт».
Чоловік – уродженець Кіровоградщини, з Благовіщенська (колишня Ульянівка). Там живуть його мама, старший брат з родиною, племінники. Любов до пісні він успадкував від мами, яка гарно співала. З 4-го класу почав займатися у музичній школі – клас баяну. Пригадує, як доводилося долати відстань у 3 км з села Шамраєве в Ульянівську музичну школу, по бездоріжжю: і в дощ, і в сніг, і морозної зими. Потім було навчання в Уманському музичному училищі ім. Демуцького та педагогічному інституті ім. П.Г. Тичини. Здобувши професію вчителя етики, естетики та художнього виховання, Валентин приїхав на Тальнівщину, батьківщину своєї першої дружини. Працював у будинку культури, музичній школі, міському Центрі культури та дозвілля. Має двох дітей.
Своїм рідкісним та милозвучним іменем чоловік завдячує батькові, який дав своєму цупкому хлопчику ім’я Валентин, що у перекладі з латині й означає «здоровий, міцний і сильний». У родині його ніжно кликали Валік. Свій День народження Валентин Миколайович святкує восени, а в День ангела нині обмінюються з коханою подарунками, влаштовують святкову вечерю. Каже, що цінність подарунка не у його вартості, а в почутті, з яким його тобі подарували, в повазі та щирості. Раніше іменини святкував на сцені, адже на День закоханих було прийнято робити концертну програму, різноманітні конкурси.
В людях чоловік найбільше цінує порядність, чесність, любов до праці. А найдорожчим багатством вважає здоров’я. «Без нього нічого не буває, тому бажаю всім здоров’я. Нехай ростуть здоровими діти», – каже Валентин Качур.

– Мене назвали так на честь хрещеного батька, – розповідає 48-річний корінний житель міста Валентин Голублєвський. Свого часу закінчив Тальянківський технікум. 33 роки грав у футбол: «У різних командах грав, – ділиться. – Остання команда – «Ветеран» (Тальне)». Нині має хобі – читає багато літератури. Це книжки переважно пригодницького жанру. Чоловік зараз працює у міському дитячому садочку «Берізка» слюсарем-сантехніком. Цікавимося, як працюється йому у закладі, де постійно звучить дитячий сміх, де гамірно: «От вам і відповідь, – каже, – на ваше запитання «Що таке любов?». Діти – це найголовніше. Коли дивишся на них, розумієш, що вони і є та любов та добро». До слова, Валентин Анатолійович має доньку.

Ще одним цікавим співрозмовником став Валентин Іванович Седень із Тального. Сам родом з-під Білорусі, має єврейське, українське та білоруське коріння.
– Мене повинні були назвати Валерієм, – каже містянин, – але батько переплутав та й записав Валентином. Ще й 3 дні додав до дати народження. Народився 11-го, а записав 13-го серпня.
У Тальне чоловіка привело кохання. Він має двох синів та доньку. Вважає, що кохання – це стимул до життя: «Без кохання – так, як співав Висоцький: хто не любив, той і не жив. Є в нього така пісня. Красива жінка – це витвір мистецтва. Як жінка хороша, то кохання до неї однакове в усі часи: чи то молодість, чи поважний вік. Сьогодні мало в нас Ромео і Джульєтт», – пояснює.
Зараз чоловік на заслуженому відпочинку, раніше працював інженером-механіком райпобуткомбінату. Валентин Іванович – надзвичайно талановита людина. Він пише вірші на різноманітну тематику (в його доробку пів тисячі поетичних творів), є членом літературно-музичного об’єднання «Передзвони». Навіть під час нашої з ним розмови дещо декламує, зокрема про аварію на ЧАЕС. Для нього ця тема надзвичайно болюча, адже він – ліквідатор. Свій перший вірш написав ще у шкільні роки: «Якось у класі у нас була одна лінива дівчинка, – розповідає чоловік. – Це був клас 7-й чи 8-й. Соня Шуман її звали. Жартома написав тоді їй вірша. Потім воно пішло далі. Робив дописи в газету, фотографії».
Валентин Іванович свого часу здобував освіту кінооператора: «Коли вчився, у нас був конкурс «Нашими очима». Моя робота була найкращою, і я отримав путівку – був у Франції, там, де могила Наполеона, – розповідає. – Я був знайомий з жінкою Олександра Довженка – Юлією Солнцевою. Ми ходили на кіностудію, підробляли. Вона казала, що мені треба йти в актори. На сцені я виступав років 20», – ділиться чоловік.

Відомий не тільки на Тальнівщині і Черкащині, а й у всій Україні журналіст та краєзнавець Валентин Гордєєв зізнається, що мама назвала його в пам’ять про свого хорошого вчителя Валентина Коцюбинського. Коли вона була ще школяркою, його забрали прямо з уроків.
Талановитий, завзятий, працелюбний, совісний і ввічливий, з чудовим почуттям гумору – саме таким знають всі Валентина Олександровича. Кому пощастило з ним познайомитись і мати справу – щасливчик. Це людина, яка завжди дасть мудрі поради, поділиться своїм досвідом та безцінними знаннями, знайде відповідь на всі запитання, навіть якщо здається, що це неможливо, підтримає, коли це потрібно. Він активний учасник громадсько-політичного життя міста та району. За свою творчу працю нагороджений Почесною грамотою Національної спілки журналістів України, Почесною грамотою держкомітету інформації, телебачення та радіо, Почесною грамотою Національної спілки журналістів «Золоте перо». Брав найактивнішу участь у створені громадсько-політичної газети «Поле честі», а з 1998 року, є її редактором. Його обирали депутатом Тальнівської міської ради та членом виконавчого комітету міської ради. Валентин Олександрович цікавиться історією, відродженням палацу та паркових угідь. На основі досліджень була видана книга «Золоте дно. Невідоме і призабуте Тальнівського краю». Це книга про мальовничі та історичні місця Тальнівщини, зокрема, тальнівський лісопарк, спортивно-паркові зони в Кобриновій Греблі та Заліському, а також факти про життя тальнівців і опубліковані вперше історії про наш край.
На запитання, чи святкує День святого Валентина та чи подобається йому ім’я, відповідає: «Не святкую, бо це свято стало модним відносно недавно, його ніколи не відзначали раніше. А чи гарне це ім’я, треба дружину питати. Принаймі, раніше подобалося».

24-річний Валентин Карман з Тального за освітою інженер-будівельник, закінчив магістратуру в ЧДТУ, проте працює зовсім не за фахом. Майже рік він професійно готує в ресторані азіатської кухні в Черкасах. «Після закінчення університету зрозумів, що будівництво – це не моє, тому вирішив спробувати себе в іншому напрямку. Спочатку пішов працювати в піцерію, просто, бо була робота, але мені сподобалось готувати. Пропрацювавши там 3 роки, захотілось рости далі. Мене взяли кухарем в ресторан азіатської кухні. Навчався новій справі в основному сам, а також переймав досвід у досвідчених кухарів. Те, що я буду кухарем, ніхто подумати ніколи не міг, бо вдома я ніколи не готував, та й не хотілось раніше. Мама й досі дивується, як я навчився готувати, і не просто готувати, а стати професіоналом своєї справи. Професія кухаря – дуже творча і цікава для тих, хто любить пригощати інших смачними стравами і придумувати нові мікси і смаки. Мені це дуже подобається і, можливо, це справа мого життя, в якій я буду реалізовувати себе далі», – розповідає.
Поділився, чому був названий цим іменем та як святкує День ангела: «Хоч і народився я далеко не в День святого Валентина, а в кінці липня, та в будь-якому разі мав бути названим цим іменем, а якби був дівчинкою, то б був Валентиною. Тато дуже хотів, щоб так назвали, – каже хлопець. – До мене по-різному звертаються: Валік, Валентин, Валентина навіть, на роботі кажуть Вальок. Мені подобається моє ім’я, але День ангела не святкую, бо останні роки я в цей день на роботі. День закоханих теж не святкую, бо для цього треба, щоб пара була, а вона десь ходить, що я її не помічаю, або ще не народилась, – говорить жартома.
Валентин Карман вітає всіх з Днем святого Валентина: «Бажаю з почуттям закоханості зустрічати кожен день, любити своїх близьких, свою другу половинку, свою роботу, своє життя і себе. І нехай будь-яка любов завжди буде взаємною».

Ліна ЯЛОВСЬКА, Ольга ОСІЯНЕНКО, Катерина КІХТЕНКО