Як жителька села на Тальнівщині навчилася професійно в’язати одяг

Самобутня майстриня Людмила Дрозд-Астапенко з Майданецького на Тальнівщині в’яже стильні та оригінальні речі на замовлення та для рідних. Жінка каже, що продавати в’язані речі для неї справа не вигідна. Адже їх виготовлення дуже затратне.
За професією пані Людмила економіст, тому все прорахувала наперед. Знає, як нині цінується час. Якщо у день вона може в’язати 7 годин, то це вже рахується, як повноцінний робочий день, що нині мінімально оцінується у 200-300 грн. Проте не завжди виходить зв’язати річ з першого разу, інколи доводиться перев’язувати. Також варто враховувати, що, наприклад, кофтину вона в’язатиме два тижні плюс ще вартість пряжі. У результаті річ виходить дуже дорогою, яку ніхто не захоче купувати за таку ціну. Тож, як переконує наша співрозмовниця, краще шити на замовлення, тоді вона точно знає, що її виріб придбають.
Людмила Миколаївна розповідає, у школі спочатку їй подобалося малювати, а потім зацікавилася в’язанням.

– У дитинстві колись були в моді полосаті різнокольорові гетри. Пам’ятаю, як їх в’язала моя сестра. Тоді мені теж захотілося спробувати. Знайшла якісь спиці, але не вміла набирати петлі, тому просто накручувала нитку спіралькою на спицю. Потім я скооперувалася з подругою. Вона вміла тільки набирати петлі, а я – в’язати, а петлі набирати не вміла. Так ми навчили одна одну. А от в’язати крючком я навчилася випадково. Колись у таборі зустріла жіночку, яка кожного дня сиділа на лавці, в’язала крючком і плела макраме. От вона й поділилася зі мною своїм досвідом, – розповідає Людмила Миколаївна.

З часом пані Людмила практикувалася по картинках з журналів. Пригадує свою найпершу роботу – це була рясна кольорова спідниця, зв’язана гачком. Жінка зауважує, що раніше їй було важко самостійно освоювати цю справу, багато чого не розуміла. Не могла вірно розраховувати розмір речі, не знала, що обов’язково потрібно брати до уваги товщину спиць і пряжі. Каже, що вдосконалила уже свої вміння за допомогою інтернету, онлайн-уроків.

Для себе та родини Людмила Миколаївна в’язала постійно, але раніше то були не досконалі речі, як вважає наша співрозмовниця От нині вона займається цим більш професійно. Людмила Миколаївна людина з інвалідністю, проте ніколи не пригнічувалася, завжди була впевненою в собі. Мала тяжке життя, невдалий шлюб, тож загартувалася. Каже, що нині характерний у неї – кремінь. Проживає у двох з донечкою. Багато що робить сама. Навіть чоловічу роботу. Цього літа купила бензокосу та сама нею користується. Два роки тому вирішила, що займатиметься в’язанням професійно та братиме замовлення, щоб від улюбленої праці отримувати не тільки задоволення, а й дохід.
– Я дуже відповідальна у своїй роботі. Якщо за щось беру кошти, то маю за це й відповідати, – каже жінка.

Перше замовлення отримала від односельців, зв’язала маленькій дівчинці верх платтячка, а низ дошивала фатіном. Тоді почала виставляла свої роботи у соцмережі, так повідомляла про себе. Нещодавно відправила вив’язане плаття в Італію, замовляла українка, яка там проживає. Тепер з нетерпінням чекає від неї відповіді, чи підійде, чи ні. Поки що бажаючих у неї не багато, проте жінка не засмучується, бо у вільний час в’яже і шити для себе та рідних.

Ольга МОСКАЛЕНКО

Читайте також: Майстриня з Тального створює унікальні ялинкові прикраси