Вісті Черкащини Як військовослужбовець з Тальнівщини воював за Україну й знайшов себе у мирному житті
30-літній Володимир Анатолійович Буренок з Папужинців, що на Тальнівщині, з початку повномасштабної війни, 25 лютого, став на захист країни. Служив у 30-тій окремій механізованій бригаді. З червня – на фронті в боях. За свою мужність і сміливість отримав звання молодший сержант, командував відділенням. Захищав від ворога Світлодарську Дугу, визволяв Ізюм, утримував Бахмут, Зайцеве, Курдюмівку, Озерянівку, Одрадівку, Соледар. У тяжких боях втратив дуже багато побратимів. Це найтяжче пережити на війні. 6 лютого 2023 року отримав поранення в живіт, командир роти Іван Павленко виніс його з поля бою.
– Куля прошила всю черевну порожнину: печінку, селезінку, кишківник. На місці надали першу медичну допомогу, прооперували в Добропіллі, потім лікувався в Дніпрі. Головний хірург ЗСУ Костянтин Віталійович Гоменюк блискуче здійснив 2 операції. Згодом гелікоптером доправили в Київський національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова. Місяць перебував у реанімації, 2 тижні лікувався в стаціонарі, потім – у госпіталі ветеранів війни та все ж залишався в тяжкому стані. Органи кривавилися. Лише тривале лікування в 3-й Черкаській міській лікарні дало вагомі результати. Оперував молодий талановитий хірург Леонід Олександрович Федорук. Дуже вдячний йому, бо витягнув мене з того світу. Навіть він сам не міг повірити в чудо, – розповідає Володимир Буренок.
У цей складний час юний воїн думав про рідних та свою кохану Настю, з якою познайомився, перебуваючи на війні. І благав Бога єдиного, щоб вижити й одружитися.
– Я був на фронті, дівчина – на роботі. Спілкувалися телефоном та переписувалися. Підтримував, як міг, коли помер її батько Іван Почапський. Зустрічалися мало, але всі побачення були довгоочікувані й бажані. У стосунках я зрозумів, що вона – моя: її вчинки – дії дорослої людини. Довго не вагався, щоб пов`язати з нею свою долю, – говорить Володимир Буренок.
За мужність і героїзм, проявлені у боях, має нагороди «Учасник бойових дій», медаль «За поранення» з девізом «За жертву крові в боях за Україну».
«Нелегко було спочатку в мирному житті. Турбували контузії та криваві рани, боліло травмоване коліно. Великою підтримкою стала дружина, з якою я понад 2 роки разом. У сім`ї вона – берегиня родинного тепла, створює домашній затишок. Турботливо та відповідально доглядає й виховує сина Богданчика», – розповідає воїн. «Володимир – дбайливий тато, люблячий чоловік. Наша гордість», – висловлюється дружина Настя.
Військовослужбовець знайшов себе в мирному житті. До війни, навчаючись в Уманському національному університеті садівництва, отримав диплом бакалавра й здобув спеціальність інженера-агронома, у 2023 році – диплом магістра й кваліфікацію інженера-гідротехніка. З’явилися нові мрії, поставив собі цілі. Завжди вивчає щось нове, любить життя, оптиміст. Підтримка друзів для нього значить багато. Війна їх не змінила. Вони – ідеальні в усьому, навіть не курять і не вживають спиртного.
Володимире, втілюйте в життя при доброму здоров`ї свої задуми: створіть і збережіть прекрасну сім`ю, енергії та наснаги Вам у турботах, лишіть на землі слід. Ви – гордість не тільки родини, а й усієї Тальнівщини.
Ми вдячні батькам – мамі Аллі Миколаївні, татові Анатолію Івановичу Буренкам – за синів Володимира та Миколу, справжніх патріотів України, незламних захисників. Довгого віку Вам і здоров`я з роси і води під мирним небом України!
Марія БІРЧЕНКО
