Як вчителька із села на Тальнівщині стала адміністраторкою

Коли Євдокії Василівні Ковбасенко запропонували стати адміністратором у Лоташевому та Піщаній, вона погодилася, хоч і довгенько вагалася. Сама жінка родом із сусідніх Кривих Колін, в Лоташевому живе з 1981 року. Тоді за направленням приїхала сюди і почала працювати у дитячому садочку вихователем, кілька років була завідуючою. А коли здобула педагогічну освіту в Уманському (на той час) педагогічному університеті, почала працювати у місцевій школі вчителем початкових класів. Неодноразово її обирали односельці депутатом сільської ради, була вона і на засіданнях, і на комісіях, а тому вникала в роботу та знала проблеми села.
– Бути депутатом – це одне, а працювати адміністратором – інше, – розповідає Євдокія Василівна. – Майже все я почерпнула із навчань, які проводили у Тальному. Якщо в мене виникають якісь питання, то завжди телефоную, дізнаюся, як правильно, наприклад, довідку оформити чи запис зробити у військовому квитку. Переймати досвід є у кого. Мені подобається, що є взаємопідтримка. Питаю поради у Ігоря Валерійовича та Анни Дмитрівни Новицьких, у нашого старости Михайла Володимировича Капериза, звертаюся до працівників ЦНАПу, міської ради. Спілкуємося та ділимося досвідом і з адміністраторами інших сіл. Дякуючи родині Новицьких, у нас працює аптека та провели кабельний інтернет.
У переддень нашого візиту, як пояснила жінка, у її кабінеті двері не зачинялися. Найчастіше люди зараз приходять, щоб взяти довідки, аби приватизувати свої земельні ділянки, заповнити декларації на отримання субсидій на тверде паливо (у селі немає газу та водогону) чи соціальних виплат.
– Люди звикли, що колись була сільська рада. Бідкаються, що цього року ростуть бур’яни. У нас працюють 2 людини по благоустрою. Недавно їм дали нову косу та 60 літрів бензину. До цього косили старою. Працюватимуть нею і зараз, а нова поки на обкатці буде. Радіє мій «комунальник» та каже, що буде порядок у селі, – розповідає Ковбасенко.
Вдячна адміністраторка і місцевим підприємцям, особливо Леоніду Швецю, який і зараз надає допомогу: нещодавно виділив 30 літрів бензину, аби було як обкошувати бур’яни у селі, забезпечив фарбою та робочою силою, як розповідає Євдокія Василівна, взяв на себе витрати, щоб пофарбувати перила на містку.
– У нас багато атовців, – продовжує ділитися жінка. – Приїжджала комісія, ходили, дивилися. Дозволили учасникам АТО напиляти дров у лісі коло клубу. Різали те, що повалене. Мабуть, років 3 тому такий сніг був і налипання, що багато дерев попадали. Зараз розчищаємо – дали дозвіл на це малозабезпеченим, багатодітним, інвалідам.
У приміщенні, де працює Євдокія Василівна, і досі немає інтернету, хоча, як вона пояснює, у селі вже 60 будинків підключилися. Сюди ж, до колишньої сільради, поки не дійшли: з Добрянки через річку не змогли зробити прокол до Піщаної.
– Зараз треба 15 чи 16 лампочок поміняти, – каже жінка. – Було, приїхали хлопці, поміняли 5 штук. Але був такий дощ, що мусили поїхати. Запитала, коли приїдуть ще. Сказали, треба заявку на електронку відправити. А де в мене та електронка тут? Відправила заявку з дому аж увечері.
До Лоташевого та Піщаної двічі на тиждень приїжджає пересувна пошта. Однак проїздом машина у селі чи не щодня. «Люди задоволені роботою пошти. Можна зупинити машину і оплатити комунальні чи відправити посилку. Не обов’язково йти у відділення. Єдине, на що нарікають люди, – що виплати будуть тільки на картки – це пенсії, субсидії, соцвиплати. А з чим це пов’язано? Якби ж у нас листоноші відмовлялися, наприклад, чи пошта зовсім не робила, то інша справа. Але ж дівчата не відмовляються і пошта у нас часто. У нас же багато стареньких людей. До Тального не кожен може поїхати, щоб зняти гроші, то когось проситимуть. Якби у нас банкомат поставили», – каже адміністраторка.
А з міста сюди двічі на тиждень – у вівторок та п’ятницю – їздить рейсовий автобус. Євдокія Василівна каже, що і в неділю такий рейс був би доречним, адже і студенти їдуть на навчання, і діти до батьків приїжджають щось по господарству допомогти. Та й на базар люди б їхали. У селі болючим питанням є закриття школи. А от дитячий садок та сільський клуб продовжують працювати: «У нас гурт «Кумасі» є. Ходимо на репетиції, співаємо. Зараз готуємося до святкування Дня Конституції», – розповідає жінка.
Каже, що телефонують їй люди і у вихідні, і на роботі часто затримується:
– А я йду додому – бабка старенька спинила: жаліється, що нема здоров’я. А людині добре слово скажеш – їй легше стане, – пояснює. – А реорганізація – вона ж не тільки у нас, а кругом. Наприклад, як створюєш сім’ю, то теж спочатку немає нічого. Але з часом все налагоджується. Так і тут. Пригадую, як на першому засіданні, коли ми договори укладали, міський голова Василь Сідько нам казав: «Дівчата, робімо так, щоб не було гірше в селі, як було при сільських радах. Краще хай буде, але тільки щоб не гірше».

Ольга ОСІЯНЕНКО