Як в Легедзиному на Тальнівщині готуються Козу водити

Здавна у дні вшанування великомучениці Меланії та Василя Великого 13-14 січня наші тихі села вибухали яскравим карнавалом. Ватаги молоді, в костюмах та масках під безперервний музичний супровід та щедрівки водили Козу. «Ви думаєте, нашим предкам не було чого робити? У кожній родині шестеро а то й більше дітей, глиняна хата, яку час від часу треба мазати, корова, господарство. А їсти зварити – тільки не у скороварці чи на електричній плиті, а в печі. А білизну попрати, але не в пралці-автоматі, а вручну, та ще й виполоскати біля водойми у крижаній воді. А вони Козу водити? Напевне, у цьому був якийсь сенс, як ви гадаєте?» – розмірковує Тетяна Педченко, яка віднедавна очолює Легедзинський сільський будинок культури.

Дівчина, яку поправу можна назвати ентузіасткою своєї справи, ставить перед собою ціль не просто організовувати концерти та розважати односельців, а з клубу в селі зробити таке місце, куди хотітимуть йти й дорослі і діти, щоб втілити свою мрію. Тому й назвала його центром мрієтворчості. Однодумці підтягнулися враз, відразу як прочитали пост нової завклубші, (так вона сама себе називає). І було це на Миколая: зібралося чимало дітей та їхніх батьків, які розмальовували різдвяне печиво, виготовляли ялинкові прикраси, малювали малюнки та робили з підручних засобів «крутяцьку фотозону». І не лякало нікого, що приміщення ледь прогріте, бо дрова лише днями підвезли з Тального, що зі стелі зіяє дранка, її довелося затягнути поліетиленовою плівкою. Головне – тут панує атмосфера творчості, кожен займається тим, що до душі, і робить це у колі друзів.
Відразу після Миколая, тобто першого «двіжу», було вирішено зібратися, щоб разом робити Маланкові маски. Ця справа, скажу вам відверто, не з простих. З міцного дроту робиться каркас, потім з тоншого на нього плететься підкаркасник, після цього нашивається марля, а вже потім з клею, води та туалетного паперу робиться пап’є-маше, що наліплюється поверх основи. За деякий час воно висихає, на фіналі – шліфується та фарбується. Маски в Легедзиному роблять окремо дитячі та дорослі – різні за розмірами.
Яких тільки персонажів тут немає! Щоправда, серед заготовок їх важко відрізнити, та маску зайця, тигра, кози, оленя я таки розпізнала. Уявляю, як радітимуть діти, коли одягнуть свою маску та підуть селом Козу водити і щедрувати.

У дорослих і щедрівки трохи інші, і маски більш серйозні: Степан Бандера, козак, Маланка, смерть, циган з циганкою, ангели.
– Ті маски, які ми робимо тут, набагато простіше робити в компанії, всі стали за один стіл, один одному порадив, другий третьому поміг, там підтримав – вже й зробили. І так воно йде. Тепер, коли маємо дрова, зможемо прописати нашу програму на різні види діяльності. Адже маємо на меті розворушити таке поняття як сучасна сільська культура, яка, як дехто вважає, припинила існувати 150 років тому. Це неправда, вона існує, вона розвивається. І ми цьому яскравий приклад, – каже Таня-завклубша.
І так захотілося зробити й собі маску та піти з юрбою щедрувати, і веселитися, і радіти, як в дитинстві. Бо ж святки в Україні.

Ліна ЯЛОВСЬКА