Як на Тальнівщині бережуть Державний Прапор – символ віри у Перемогу

Коли спускаєшся в центр Тального, високо на флагштоці вітер розвіває синьо-жовтий Прапор – наш, рідний, український. З глибини душі якось раптово на поверхню підіймається надзвичайно потужне почуття гордості, невимовної радості, що навіть під час війни ти можеш споглядати цю картину. Здавалося б, на перший погляд, ну що в цьому такого? У думках закріплюється одне-єдине: «Це більше, ніж Прапор. У ньому – сила українського народу, мужність захисників, які боронять Україну ціною власного життя».
Якось журналіст нашого видання приїздив до Глибочківської школи. Там, у музейній кімнаті, був Прапор з надписом «Для села Глибочок від прикордонників «Патріот», м. Львів», а нижче – підписами. Нині, коли триває повномасштабна війна, усвідомлюєш, що кожне слово на ньому, кожна літера і крапка – вистраждані, виборені потом і кров’ю.
– Цей Прапор ми бережемо і нікому його не віддамо, – розповідає педагогиня школи Валентина Дробина. – У 2014-му наша школа займалася волонтерською діяльністю: діти плели сітки, виготовляли обереги, малювали малюнки, передавали провізію нашим воїнам. Прапор передав нам наш випускник, учасник АТО Олександр Б., який і зараз захищає нас від ворога на передовій, на знак вдячності та як символ взаємодопомоги та підтримки (на Прапорі є підпис односельця-військового – прим. авт.). Через певний час ми організували у школі зустріч з військовими, на якій діти вручили кожному символічні долоньки-обереги з підписами.
Прапор нині для українців – це не просто тканина синього та жовтого кольорів, зшита воєдино. Це символ віри у Перемогу, відданості цінностям, які сповідує Україна. З ним нині військові стають до бою, вони носять його біля серця, кріплять до військової техніки. Його вони розміщують у своїх домівках, як і звичайні громадяни, кому болить за Україну, в чиє серце вросли ці два кольори навіки.


– Мене часто наші захисники просять привезти їм Прапор, – розповідає волонтерка з Тального Альона Мельник. – І я везу. З ними він завжди, що б не сталось. Був випадок: коли їхала в одну бригаду вдруге, взяла з собою Стяг, попросила військових, аби підписали. Сказала їм, що залишу, а буду їхати знову, то щоб віддали. Проходить небагато часу. Вони телефонують і кажуть, що згоріла машина, а в ній і мій Прапор. В ту хвилину я подякувала Богу, що всі вони залишилися живими. Нещодавно я знову була в них. Приїжджаю – виносять мені наш синьо-жовтий зі своїми підписами. Тих емоцій не передати словами.
Нині Альона Мельник має кілька таких Прапорів, що їй на згадку підписали захисники України просто під обстрілами ворога. Жінка каже, це найцінніше з усього, що нині має у своїй автівці.
Кожна літера на цих та багатьох інших Прапорах – це ріки виплаканих материнських сліз, молитва тисяч українців, їх віра і нескореність, це наш спільний біль, страх і жага до Перемоги, це десятки молодих життів, які обірвали кулі російських окупантів.
– Під час кожної ротації всі підписують один одному прапори на пам’ять, – каже військовий з Тального Юрій Б.. – Це згадка про бойових побратимів: живих і тих, хто, на жаль, загинув. Це, напевно, одна із найцінніших речей, які знаходяться із тобою на передовій. Звичайно, після малюнків і листів твоїх дітей, – каже він.
Тож схилімо голови перед Прапором України та вшануймо пам’ять полеглих Героїв, помолімося за військових, у чиїх серцях пульсує Незалежність – під синьо-жовтим Державним Стягом!
З Днем Державного Прапора України!

Ольга ОСІЯНЕНКО

Читайте нас також в Telegram!

23.08.2022 08:30
Переглядів: 375
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.