Виїзний прийом громадян у селі на Тальнівщині, відбувся у формі оглядин

У середу 10 листопада керуюча справами виконавчого апарату Тальнівської міської ради Ольга Котенко побувала у селі Гуляйка, що на Черкащині, де мала провести свій виїзний прийом громадян. На жаль, чи, може, на щастя, ніхто з місцевих на зустріч з посадовицею не прийшов. Бо вже наступного дня в Тальному на засіданні комісії з техногенної безпеки та надзвичайних ситуацій було оголошено про «червону зону» карантину у зв’язку з поширенням Ковід-19 у нашій громаді. А це означає, що виїзні прийоми, заплановані на цей період, проводитися тимчасово не будуть.
Село Гуляйка, колись мальовниче й багате, нині на межі виживання. За офіційними даними у селі проживає 105 осіб, насправді – значно менше. Переважна більшість – пенсіонери, хоча є 14 дітей, яких шкільний автобус підвозить на навчання до Кобринівського НВК. Здавна село належало до Кобринівської сільської ради. У селі був ФАП, сільський клуб, магазин, а старожили пам’ятають і школу. У 2001 році закрили клуб, 3 роки тому й ФАП, залишився один-єдиний магазин, і той використовують не за призначенням. Власними силами селяни у ньому зробили обрядову залу для проведення масових заходів, свят та інших подій. Про все це нам розповіла Неля Брижко, яка надає адміністративні послуги у Кобриновому та Гуляйці. Цікаво, що на виїзний прийом вона приїхала із сусіднього села мотоблоком – такий собі спосіб пересування.

Жінка розповіла, чим живе село, що найбільше турбує людей. Вона показала представниці місцевої влади проблемну ділянку дороги перед мостом, де постійно стоїть вода, утворюючи величезну калюжу. Для людей це справжня проблема – бо її ні обійти, не об’їхати. Ольга Василівна відразу телефонує керівникові комунального підприємства «Тальне-Сервіс», аби перевірили дренажну систему та уладнали недоліки. Об’їжджати калюжу доводиться й рейсовому автобусу «Тальне-Заліське», що курсує через село щоп’ятниці.
А взагалі село вразило нас чистотою й охайністю, доглянутим парком, акуратними клумбами попереду єдиного діючого у селі приміщення, до речі, теж свіжопобіленого та пофарбованого. Попереду бачимо рядочок молоденьких дубочків, що нещодавно посаджені чиїмись дбайливими руками. Неля Петрівна розповідає, що це справа рук Леоніда Степановича Онищенка та його дружини Галини Іванівни.

Познайомитися з подружжям Онищенків нам не вдалося, бо їх не було вдома. А от полюбуватися шедевром ландшафтного мистецтва випала нагода, щоправда, з вулиці. У кожній скульптурці, кущику та деревцю видно, з якою любов’ю та натхненням господарі облаштовували власне обійстя. Більше як 10 років тому подружжя Онищенків переїхало з Тального на батьківщину чоловіка. Тут взялися давати лад не лише власному обійстю, а й місцині навколо. А живуть Онищенки недалеко від центру, якраз навпроти сільського парку, що на той час місцеві використовували під смітник. Леонід Степанович, який тоді працював у Тальнівському РЕСі, не міг дивитися на таке неподобство, тому пригнав вишку, пообрізав всі дерева, потім поприбирали смітники, навіть побілили кожне деревце. І до сьогодні, хоча є працівники з благоустрою, чоловік доглядає за парком – обрізає, обкошує, згрібає листя. «Якщо раніше молоді люди йдуть – бачать сміття, й самі кидають пляшку чи якусь упаковку, то тепер такого нема», – коментує телефоном Галина Іванівна Онищенко та запрошує в гості навесні, коли можна буде побачити їхній з чоловіком двір у всій красі.

Ліна ЯЛОВСЬКА